У вушній раковині щось застрягло.
Коричневий півмісяць, не більший за рисове зернятко. Відклавши скальпель, я обрав маленькі щипці й обережно витяг його з завитків хрящової тканини. Підніс до очей, щоб роздивитися. Моє здивування дедалі більшало. Що це в біса?..
За кілька секунд я усвідомив, що мене переповнює радісне збудження.
Почав шукати баночку для зразків і здригнувся, бо грюкнули двері. Увійшов Пол, я озирнувся.
— Не заважаю?
— Зовсім ні.
Він підійшов і подивився на тіло, професійно оцінюючи очищений від тканин кістяк. Як і мені, йому доводилося бачити значно гірші трупи. Іноді лише коли спостерігаєш за реакцією — або її відсутністю — іншого, ти розумієш, як ми звикли до найхимерніших видовищ.
— Щойно зустрів Тома. Він сказав, що ти ще працюєш, тож я вирішив подивитися, як у тебе справи.
— Досі відстаємо від графіка. Ти часом не знаєш, де баночки для зразків?
— Авжеж, — він підійшов до шафи. — У Тома трохи кепський вигляд. Із ним усе гаразд?
Я гадав, що сказати. Чи відомо Полові про стан Тома. Але він, мабуть, здогадався про мої вагання.
— Не хвилюйся, я знаю про стенокардію. У нього знову був напад?
— Не дуже сильний, але я переконав його піти додому, — відповів я з полегшенням, що не довелося брехати.
— Добре, що він хоч когось слухає. Зазвичай його дрючком не виженеш, — Пол простягнув мені баночку для зразка. — Що це?
Я поклав туди маленький коричневий предмет і підніс, щоб він побачив.
— Порожня лялечка. Судячи з усього, м’ясна муха. Мабуть, застрягла у вушній раковині, коли ми обмивали тіло шлангом.
Пол спочатку байдуже дивився на знахідку, але згодом його вразило усвідомлення. Він перевів очі з баночки для зразків на тіло.
— Це з тіла, яке ви ексгумували сьогодні вранці?
— Так.
Він свиснув, забираючи в мене банку.
— То як воно, в біса, туди потрапило?
Я сам над цим голову сушив. У нашій роботі мухи були повсюди, відкладаючи яйця у всі отвори тіла. Вони могли знайти дорогу майже скрізь, у приміщенні чи на вулиці.
Але ніхто не чув, щоб вони відкладали яйця на глибині шести футів під землею.
Я закрутив кришку на банці.
— Єдине, що я можу припустити: тіло, мабуть, залишалося певний час на поверхні, до того як його поховали. Том розповідав тобі про розкладання?
— Через шість місяців виявилося гірше, ніж мало бути? — Він кивнув. — Кокон лялечки порожній, отже, щоб вилупилася муха, тіло мало залишитися на відкритому місці щонайменше десять-одинадцять днів. А термін шість місяців відносить час смерті до минулої осені. Було тепло й волого, тіло не муміфікувалося, як сталося б улітку.
Щось починало вимальовуватися. Чи то випадково, чи то навмисно тіло залишили гнити перед тим, як помістили в труну, — це пояснює, чому воно так сильно розклалося. Пол мовчав. Я знав, про що він думає, і коли колега обернувся до мене, то я побачив, що він схвильований так само, як я.
— Труна ще тут?
Ми вийшли із секційної зали до комори, де на судово-медичних експертів чекали труна й алюмінієвий контейнер. З відкритої труни линув запах гниття, такий же огидний, як і раніше. Зім’ятий саван лишився всередині, прогірклий і смердючий.
Пол розгорнув його щипцями.
Досі ми всі аналізували тільки тіло, а не те, у що воно було загорнуте. Тепер ми знали, що шукати, і це було неважко знайти. Більшість лялечок лежало на бавовняному простирадлі, замащеному в’язкою чорною кашею трунної рідини. Деякі вже були розтрощені й порожні, мухи вилупилися, як з тієї, що я знайшов, та інші виявилися ще цілими. Личинок не було, але через пів року їхні м’які тіла давно б розпалися.
— Ну, це все вирішує, — сказав Пол. — Одну ще можна якось пояснити, проте не так багато. Тіло, мабуть, дуже сильно розклалося, перш ніж його запечатали в труні.
Він потягнувся до кришки, але я його зупинив.
— Що це?
Щось було наполовину приховане в складках тканини. Узявши в Пола щипці, я обережно вивільнив знахідку.
— Що це, якийсь цвіркун? — запитав він.
— Не думаю.
Мабуть, це була якась комаха. Завдовжки з дюйм, тонка, із довгим сегментованим панциром. Створіння лишилося частково розчавлене, а його ніжки згорнулися в смерті, підкреслюючи витягнуту краплеподібну форму тіла.
Я поклав знахідку на аркуш паперу. На білому тлі комаха здавалася ще більш недоречною та чужою.