Пол нахилився вдивляючись.
— Ніколи раніше не бачив нічого подібного. А ти?
Я похитав головою. Теж не знав, що це таке. Тільки воно там не могло бути.
Пол пішов. Я попрацював ще дві години. Знахідка невідомої комахи не залишила й сліду від моєї втоми, тож я не спинявся, поки не замочив усі ексгумовані останки в чанах із реагентом. Коли виходив з моргу, в мені все ще нуртував адреналін. Ми з Полом вирішили не турбувати Тома нашим відкриттям увечері, але я був переконаний, що це прорив. Як і чому, ще не знав. Однак інстинкт підказував: ця комаха важлива.
Чудове відчуття.
Міркуючи над загадкою, я перетнув автостоянку. Було пізно, у цій частині лікарні люди вже розійшлися. Моя автівка залишилася чи не єдиною на майданчику. Вуличні ліхтарі мигтіли по краях автостоянки, але всередині панувала темрява. На півдорозі до машини я поліз до кишені по ключі, коли раптом волосся на загривку стало сторч.
Я відчув, що не сам.
Швидко обернувся, але нічого не побачив. Автостоянка лишалася полем темряви, кілька інших автомобілів — суцільними блоками пітьми. Нічого не рухалося, та я не міг позбутися відчуття, що щось — хтось — є поруч.
Ти просто втомився. Тобі вже ввижається. Я знову рушив до своєї машини. На вкритій гравієм поверхні неприродно голосно відлунювали мої кроки.
І тоді я почув, як за спиною тріснув камінь.
Коли обернувся, мене засліпило яскраве світло. Прикриваючи очі, я примружився, дивлячись повз нього, коли темна фігура з ліхтарем вийшла з-за масивного, мов танк, пікапа.
Постать зупинилася за кілька футів, ліхтар ця людина тримала спрямованим мені в обличчя.
— А скажіть-но мені, що ви тут робите?
Голос був грубим і загрозливо ввічливим, важка гугнява вимова. Я розгледів погони за променем ліхтарика і розслабився, коли зрозумів, що це лише охоронець.
— Додому збираюся, — пояснив я. Він не відводив світла від мого обличчя. Промінь не давав розгледіти нічого, крім уніформи.
— Маєте посвідчення особи?
Я витяг перепустку, яку мені дали для моргу, і показав йому. Він не взяв її, лише занурив промінь у пластикову картку, потім знову підніс світло до мого обличчя.
— Чи не могли б ви світити в інший бік? — запитав я кліпаючи.
Він трохи опустив ліхтарик.
— Працюємо допізна, га?
— Так.
Плями світла танцювали перед очима, поки зір намагався звикнути.
Почувся гортанний регіт.
— Нічна зміна, падло, така, темно, мов у могилі, еге ж?
Промінь ліхтаря згас. Я нічого не бачив, але почув, як його кроки риплять гравієм. Його голос долинув з темряви.
— Їдьте обережно.
***
Ти спостерігаєш, як світло автомобіля віддаляється, чекаєш, поки воно зникне, виходиш з-за пікапа. У тебе болить горло від різкого вдаваного голосу, пульс прискорюється від хвилювання чи розчарування, ти не певний.
Ідіот, так і не усвідомив, як близько він підійшов.
Ти знаєш, що то було ризиковано — зіткнутися з ним так, але нічого не вдієш. Побачивши, як він проходить через автостоянку, усвідомлюєш, що ця можливість Богом дана. Поруч нікого не було, і, найімовірніше, ніхто не помітив би його зникнення до наступного дня. У пітьмі ти йдеш його кроками за ним назирці, навіть не замислюючись про це, скорочуєш відстань між вами.
Але як би тихо ти не йшов, він, мабуть, щось почув. Зупинився й обернувся. Хоча ти все ще й міг узяти його, якби хотів, це змусило замислитися. Навіть якби твоя нога не врізалася в той клятий камінь, ти вже вирішуєш його відпустити. Бог відає: ти не боїшся ризикувати, але якийсь британець, про якого ніхто ніколи не чув, не вартий ризику. Не зараз, не тоді, коли ставки такі високі. І все-таки то була велика спокуса.
Якби не те, що ти запланував на завтра, ти б усе одно вийшов уперед.
Ти посміхаєшся, коли думаєш про це, у тобі кипить передчування. Це буде небезпечно, але, безпечно граючи, призів не беруть. Шок і благоговіння — ось чого ти прагнеш. Ти досить довго приховуєш своє істинне світло, сидиш у тіні, спостерігаючи, як уся ця дрібнота забирає славу. Настав час здобути визнання, ти на це заслуговуєш. І післязавтра ні в кого не залишиться сумніву в тому, на що ти здатний. Вони думають, що знають, з чим зв’язалися, але насправді навіть не здогадуються.
Ти тільки починаєш.
Глибоко вдихаєш теплу весняну ніч, насолоджуючись солодким цвітом та ледь помітним мелясовим запахом асфальту. Сповнений сили й упевненості, ти сідаєш у пікап. Час їхати додому.
Попереду насичений день.
Розділ 9