Вони зчепилися поглядами. Ґарднер не здався мені людиною, яку легко залякати, але я знав, що Том не відступить. Глянув на Джейкобсен і побачив, що їй так само незручно, як і мені. Вона зрозуміла, що я спостерігаю, і негайно прибрала з обличчя будь-який натяк на емоції.
Ґарднер покірно зітхнув.
— Боже, Томе. Гаразд, можливо, є зв’язок. Але все не так однозначно. Деякі студенти Алекса Ірвінґа скаржилися на його поведінку. Студентки. Університет заплющував на це очі, бо ж відомий професор, може влаштуватися в будь-який університет штату. Аж тут одна студентка звинуватила його в сексуальних домаганнях — і це відкрило шлюзи. Залучили поліцію, університет начебто мав намір розірвати з ним контракт, не ризикувати власною репутацією та судовими позовами.
Я подумав про відвертий флірт Ірвінґа із Саммер і навіть з Джейкобсен, попри те що він публічно принизив Діану. Нічого дивного, що вони не єдині такі. Очевидно, не всі піддавалися його чарам.
— Тож ти думаєш, що він інсценував своє зникнення? — із сумнівом запитав Том.
— Як я вже сказав, ми розглядаємо всі можливості. Але над Ірвінґом висіла не просто справа про домагання. Податкове управління переслідує його за несплачений податок на всі ці книжкові угоди й телевізійні виступи. Йому світив рахунок у понад мільйон доларів, можливо, навіть термін у в’язниці. Ірвінґові загрожував професійний і фінансовий крах, попри всі його заслуги. Зникнення могло здатися ідеальною можливістю вибратися з-під тиску.
Том витягнув нижню губу, нахмурився.
— Усе так, але вбити власного собаку?
— Люди чинили гірше за менші гроші. І ти, мабуть, також знаєш, що ми знайшли чіткі відбитки пальців на залізному пруті, яким убили собаку Ірвінґа. Їх перевірили, вони належать дрібному злодієві, на ім’я Ной Гарпер. Він рецидивіст, має ряд судимостей за автокрадежі й пограбування зі зломом.
— Якщо у вас є підозрюваний, то чому в тебе такий похмурий вигляд? — запитав Том.
— Бо, з одного боку, всі злочини Гарпера в минулому були незначними. З іншого боку, він зник безвісти майже сім місяців тому. Не з’явився на останню перевірку — він перебував на умовно-достроковому звільненні, — а відтоді його ніхто не бачив. Усі речі залишилися у квартирі, а орендна плата сплачена до кінця місяця.
— Він афроамериканець? — запитав я. — Від п’ятдесяти до шістдесяти, сильно накульгує?
Гріх було не потішитися здивуванню Ґарднера.
— Звідки ви знаєте?
— Думаю, він у секційній залі, далі по коридору.
Я спостерігав, як від цього усвідомлення на його пом’ятому обличчі з’явилося ще більше зморщок.
— Починаю тупити, — сказав він з огидою.
Джейкобсен невпевнено переводила погляд з нього на мене.
— Ви маєте на увазі тіло, яке було в могилі Вілліса Декстера? Це Ной Гарпер?
— Час підходить, — сказав Ґарднер. — Тільки-от якщо Гарпер мертвий, то як його відбитки пальців опинилися на знарядді, яким убили собаку Ірвінґа?
— Можливо, так само, як відбитки Вілліса Декстера опинилися в хатині, — припустив Том.
Ми обмірковували нові факти, запала тиша. Досі існувала ймовірність того, що Вілліс Декстер не інсценував свою смерть, а вбивця привласнив його тіло та відбитки пальців. Але в цьому випадку таке не проходило.
— А на трупі в труні Вілліса Декстера обидві руки на місці? — запитала Джейкобсен.
— Обидві, — відповів я. — І всі пальці теж.
— Можливо, хтось міг зберегти касету з плівкою та сталевий прут із відбитками Декстера й Гарпера, — припустив Том.
— Можливо, касету з плівкою. Відбиток Декстера був змащений мінеральною олійкою, яка використовується для догляду за шкірою малюків. І немає способу дізнатися, скільки часу він там був, — сказав Ґарднер. — Але відбитки Гарпера на пруті залишилися в плямах крові. Їм усього кілька годин.
— Тоді тіло з труни не може належати Ною Гарперу. Це просто неможливо, — наполягала Джейкобсен.
Ніхто нічого не сказав. Логіка підказувала, що вона мала рацію. Такого не могло бути, якщо відбитки пальців залишені цього ранку. Але, судячи з виразів обличчя присутніх у кабінеті, ніхто не міг прийняти такий висновок остаточно.
Том зняв окуляри й почав їх протирати. Без них він здавався втомленим і якимось вразливим.
— Девіде, розкажи, будь ласка, що ще ти знайшов.
Ґарднер і Джейкобсен мовчки слухали. Я описав знахідку лялечок і наяду бабки в труні, а також непошкоджену під’язикову кістку й рожеві зуби ексгумованого тіла.