— Тож схоже на те, що Террі Луміса і того, хто був у труні, вбито однаково, — сказав Ґарднер, коли я закінчив. Він звернувся до Тома. — І ви думаєте, що ці рожеві зуби спричинені удушенням?
— Здається більш вірогідним, ніж утоплення, — м’яко погодився Том, а я спробував не всміхнутися. Він не пригадав, як Ґарднер глузував з мене в хатині, але, очевидно, не забув цього. — Не було б жодних сумнівів, якби не очевидна втрата крові та рани на тілі Луміса.
Ґарднер потер потилицю.
— Сліди бризок у хатині мали вигляд справжніх. Але, поки ми не отримаємо результати ДНК, неможливо точно дізнатися, чи була то кров Луміса.
— Це займе тижні, — прокоментував Том.
— Розкажи мені про це. У такі моменти я шкодую, що ми більше не визначаємо просто групу крові. Так хоча б знали, збігається вона з його чи ні. Але ж у нас прогрес! — З виразу обличчя було видно, що він про це думає. — Я піду в лабораторію. Вони обіцяли пришвидшити дослідження, але подивлюсь, чи не зможуть ще трохи поквапитися.
Надії в голосі агента не було. Хоча ДНК забезпечує набагато точніший метод зіставлення та ідентифікації, ніж стара методика визначення групи крові, процес тестування надзвичайно повільний. Те саме по обидва боки Атлантики. Скільки мені довелося вислухати офіцерів британської поліції, які скаржилися, що робота в лабораторії займає набагато більше часу, ніж показують у кіно чи на телебаченні. У реальному світі підганяй — не підганяй, такі речі можуть тривати місяцями.
Том оглянув лінзи окулярів і продовжив їх полірувати.
— Ти досі не відповів на моє запитання, Дене. Чи варто нам хвилюватися?
Ґарднер розвів руками.
— Що ти хочеш почути, Томе? Я не можу читати думки цього хлопа. Я не знаю, що він збирається робити далі. Хотів би я таке вміти. Але навіть якщо він винний у зникненні Ірвінґа, то це не означає, що хтось інший, залучений до справи, перебуває в небезпеці. Мені дуже шкода Ірвінґа, та подивімося правді в очі: ця людина грала на публіку. Поява на телебаченні могла розбурхати безліч психів — не тільки цього.
— Тоді ми повинні просто працювати далі, наче нічого не сталося?
— У розумних межах, так. Якби я думав, що існує якийсь реальний ризик, повірте, встановив би цілодобову охорону для вас усіх. Упевнений, що причин для хвилювання немає, якщо ви вживатимете розумних запобіжних заходів.
— «Розумних запобіжних заходів»? — нетерпляче повторив Том. — Що це значить? Не брати цукерок від незнайомців?
— Це означає — не вигулювати собак у лісі на самоті, — відповів Ґарднер. — Не ходити темними вулицями вночі наодинці. Облиш, Томе, мені не потрібно цього говорити.
Ні, не потрібно. Я подумав про те, як налякав мене охоронець минулої ночі. Можливо, у майбутньому припаркуюся десь не так ізольовано.
— Гаразд. Це розумні запобіжні заходи, — погодився Том, хоча його голос був невеселим. Він знов надягнув окуляри. — То як ви думаєте, які шанси знайти Ірвінґа?
— Ми залучаємо всі наші ресурси, — сказав Ґарднер, знову наїжачившись.
Том не тиснув. Ми всі точно знали Ірвінґові шанси.
— Чи залучите ви іншого психолога?
— Це розглядається, — обережно сказав Ґарднер. — Ми не скидали з уваги профіль, який Ірвінґ склав для вбивці, але також розглядаємо альтернативні точки зору. І Діана висунула цікаву теорію.
Колір розцвів на незворушних рисах Джейкобсен. Рефлекс почервоніння важко контролювати. Можу собі уявити, як це злить того, хто так старанно відпрацьовував зовнішній спокій.
— При всій повазі до професора Ірвінґа, я не думаю, що вбивства мають сексуальний характер або що вбивця обов’язково є гомосексуалістом, — сказала вона. — Можливо, професор Ірвінґ міг бути введений в оману тим фактом, що обидві жертви — оголені чоловіки.
Вона висловила ту ж думку, що й при першій зустрічі, коли біхевіорист приїздив оглянути тіло Террі Луміса, знайдене в хатині. Її тоді поставили на місце за те, що вона наважилася не погодитися. Заради Ірвінґа я сподівався, що вона має рацію.
— То як би ви це пояснили? — запитав Том.
— Наразі не пояснила б. Але дії вбивці свідчать про те, що він не мав сексуальних планів, — зараз вона розмовляла з Томом як з рівним, забувши про стриманість. — У нас є два місця злочину та два комплекти відбитків пальців осіб, які, ймовірно, самі є жертвами. А ще є голки для ін’єкцій, встромлені в тіло в могилі Вілліса Декстера, які чекають, коли ми його ексгумуємо. Убивця хизується, бігає по колу, щоб показати, хто головний. Йому мало вбивати — він хоче визнання. Я б погодилася з професором Ірвінґом, що вбивства свідчать про патологічний нарцисизм, але тут, можливо, дещо більше. Це більше психіатрична територія, ніж моя, та думаю, що вбивця має всі ознаки злоякісного нарциса.