— Дякую, це так мило, — вона прийняла принесену мною пляшку вина. — Проходь до кабінету. Сем із Полом ще не доїхали, а Том розмовляє по телефону з Робертом.
Роберт був їхнім єдиним сином. Він працював у страховій сфері та жив у Нью-Йорку. Я ніколи не зустрічався з ним, і Том мало про нього говорив, але в мене склалося враження, що стосунки між ними непрості.
— Маєш чудовий вигляд, — Мері провела мене коридором. — Набагато кращий, ніж минулого тижня.
Я вечеряв з ними у перший вечір, як приїхав. Це здавалося так давно.
— Мабуть, то сонце, — сказав я.
— Ну, що б це не було, воно тобі на користь.
Вона відчинила двері в кабінет. Колись це була стара оранжерея, із великими рослинами та м’якими плетеними стільцями. Мері всадила мене й лишила наодинці з кухлем пива, перепросила й пішла глянути, як там вечеря.
Обшиті панелями вікна оранжереї виходили в садок. У темряві виднілися високі силуети дерев, виразні у світлі жовтих вогнів сусіднього будинку. Гарний район. Якось Том сказав мені, що вони з Мері ледь не збанкрутували, купивши занедбану будівлю в сімдесятих, але жодного разу про це не пошкодували.
Відпивши холодного пива, я відчув, як потроху зникає напруга. Закинув голову на спинку крісла і думав про все, що сталося. Ще один день шкереберть: спочатку новини про Ірвінґа, потім візит Ґарднера з Джейкобсен — вони відірвали мене від справжньої роботи. Потім знову довелося відволіктися, вже по обіді, коли прибув аналіз амінокислот і летких жирних кислот у зразках тканини Террі Луміса. Том зайшов до секційної зали, де я обробляв останки жертви з труни.
— Ну, ми помилялися, — заявив він без передмови. — Згідно з моїми підрахунками, час після смерті підтверджує розповідь менеджера курорту. Луміс був мертвий лише п’ять днів, а не близько семи, як ми гадали. Ось подивися, що думаєш.
Він простягнув мені аркуш із цифрами. Вистачило швидкого погляду, щоб погодитися. Том у таких речах не помилявся.
— Схоже, усе правильно, — сказав я, повертаючи їх. — Але я досі не розумію, як це може бути.
— Я теж, — він спохмурнів, дивлячись на розрахунки майже ображено. — Навіть якщо залишити обігрівач увімкненим… Я ніколи не бачив, щоб тіло настільки розкладалося за п’ять днів. Там же були лялькоподібні личинки, їй-богу!
Личинкам мухи потрібно шість-сім днів, щоб залялькуватися. Навіть якби ми з Томом обидва помилилися щодо часу з моменту смерті, вони не змогли б досягти цієї стадії розвитку принаймні ще цілу добу.
— Вони могли туди потрапити лише одним способом, — сказав я.
Том посміхнувся.
— Ти теж про це думав. Продовжуй.
— Хтось, мабуть, навмисне засіяв труп личинками. — Тільки це могло пояснити стан тіла Террі Луміса. Повністю дорослі личинки могли б одразу взятися до справи, не втрачаючи часу на очікування, поки яйця вилупляться. — Це не надто прискорить події, можливо, щонайбільше на пів доби чи добу. І все-таки, за наявності відкритих ран на тілі, цього, мабуть, вистачило.
Він кивнув.
— Особливо з обігрівачем, увімкненим, щоб підвищити температуру. А личинок на тілі було забагато, враховуючи те, що всі двері та вікна хатини лишалися зачиненими. Хтось явно вирішив підштовхнути природу. Кмітливо, але важко зрозуміти, чого вбивця сподівався досягти. Хіба що скаламутити воду на день-два.
Я теж про це думав
— Можливо, цього було достатньо. Пам’ятаєш, що сказала Діана Джейкобсен? Той, хто за цим стоїть, намагається щось довести. Можливо, це був ще один шанс показати, який він розумний.
— Можливо, — Том задумливо всміхнувся і продовжив: — Взагалі дивно, звідки він так багато знає про все це, правда?
Тривожна думка.
Я все ще міркував про це, коли Том прийшов до оранжереї. Свіжо поголений і переодягнений, з оманливо здоровим рум’янцем, що буває після гарячого душу.
— Перепрошую. Наша чергова щомісячна бесіда, — сказав він. Мене здивувала гіркота в його голосі. Він усміхнувся, ніби погоджуючись, і, зітхнувши, опустився в крісло. — Мері дала тобі випити?
Я підніс пиво.
— Так, дякую.
Він кивнув, але все ще здавався якимось відстороненим.
— Усе добре? — запитав я.
— Звісно, — він роздратовано щипнув підлокітник крісла. — То Роберт. Він мав приїхати за два тижні. Тепер, виявляється, у нього не буде часу. Я сам не сильно переживаю, а от Мері дуже його чекала, а тепер… Ну, добре. Ось тобі й діти.