— О господи, оце-то буде день, — важко пропихтів він, випроставшись. — Є череп і те, що залишилося від грудної клітки, ще кілька інших кісток. Вони вельми розкидані, навіть ті, що більші. Позаду — паркан, але він надто хисткий та старий, тож нічого не захищає — може хоч хто залізти. Що на чотирьох, що на двох. А ці кляті дерева — погань така.
— Є одяг?
— Ні, але тут ось щось схоже на старе простирадло. Тіло могло бути загорнуте.
Залишивши Джеррі працювати, ми попрямували до найближчої знахідки. Земля у лісі була всіяна маленькими прапорцями, немов недоглянуте поле для гольфу, кожен прапорець позначав окрему знахідку. Найближчий вказував на те, що залишилося від таза. Кістка лежала під деревом, і нам довелося, ковзаючи на слизькому килимі з хвої, зігнутися майже вдвічі, щоб дістатися до неї. Я глянув на Тома, чи не заважка для нього така вправа. Але більша частина його обличчя ховалася під маскою, то хіба зрозумієш?
Таз був так сильно погризений, що не вдавалося визначити, чоловічий він чи жіночий, але стегнова кістка, що лежала поруч, надавала певну підказку. Попри те, що обидва кінці великої стегнової кістки постраждали від зубів тварин, її довжина свідчила, що це був чоловік.
— Доволі великий, — сказав Том, присідаючи, щоб оглянути його. — Якого зросту, на твою думку, був її власник?
— Понад шість футів. Якого зросту був Вілліс Декстер?
— Шість і два, — посміхнувся Том за маскою, очевидно, думаючи так само, як і я. Здавалося, що ми знайшли тіло, яке мало бути поховане в Стіпл-Гілл. — Добре, подивімось, що ще є.
Гілки дряпали нас, обсипаючи голками, поки ми продиралися крізь дерева. Том начебто справлявся, але йти було важко. По моєму обличчю стікав піт, а від постійного присідання навпочіпки починалися судоми. Ялиновий запах тепер викликав нудоту, шкіра свербіла в тісному комбінезоні.
Залишки простирадла валялися на деякій відстані від таза. Брудне й подерте, воно було позначене прапорцем іншого кольору, щоб відрізнятися від частин тіла. Біля нього, частково замаскована опалою хвоєю, лежала грудна клітка. Кілька мурашок діловито снували над нею, вишукуючи останні залишки плоті, але поживи для них зосталося небагато. Кістки давно були розібрані, а грудна кістка та кілька менших ребер відсутні.
— Схоже, саме тут викинули тіло, — прокоментував Том, коли я фотографував. — Досить типове розсіювання. І причина — тварини, а не розчленування, я б сказав.
Природа не любить відходів, отже, тіло на відкритому повітрі незабаром стає джерелом їжі для місцевої дикої природи. Собаки, лисиці, птахи та гризуни — у деяких частинах США навіть ведмеді — бенкетують, відриваючи та виносячи все, що тільки зможуть. Але оскільки об’ємний торс завеликий для всіх, крім найбільших некрофагів, то його, як правило, їдять, де знайшли. Це означає, що грудна клітка зазвичай позначає місце, де тіло лежало із самого початку.
Том глянув на кінець одного з ребер. Поманив мене ближче.
— Бачиш тут? Сліди від пилки.
Як і інші кістки, ребро було сильно обгризене. Але між слідами зубів усе ще виднілися паралельні лінії, тонкі смуги, що пролягали по самому кінці.
— Полотно ножівки, судячи з усього. Те саме, яким користуємося під час розтину, — сказав я. Стандартна процедура під час розтину — розрізання грудної клітки з обох боків грудини, щоб розкрити її та отримати доступ до внутрішніх органів. Іноді використовували кісткорізи, але електрична пилка зручніша.
І вона залишає подібні позначки.
— Усе більше схиляюся до того, що ми знайшли Вілліса Декстера, — промовив Том. Він почав підводитися на ноги. — Чоловік, зріст пасує, сліди розтину на ребрах. А одяг Декстера згорів у автокатастрофі. Родини він не мав, надати одяг не було кому, скоріш за все, тіло залишили в простирадлі, на якому його видали з моргу. І час збігається. На кістках немає ні моху, ні лишайників, отже, вони тут менш як рік. Це здається…
Він раптово видихнув і зігнувся, схопившись за груди. Я зняв з нього маску й зусиллям волі приховав тривогу, побачивши воскову блідість обличчя.
— Де твої таблетки?
Його рот скривило в гримасі.
— Бічна кишеня…
Я роздер його комбінезон, докоряючи собі. Не можна було дозволяти йому пертися в ліс! Якщо він тут знепритомніє… На стегні чиносів у Тома була кишеня на ґудзиках. Я поліз туди, але таблеток не знайшов.
— Їх там немає, — я намагався говорити спокійно.