— Це мала бути людина з доступом до Стіпл-Гілл, — сказав я. — Вдалося відстежити Дуайта Чемберса, про якого говорив Йорк?
Джейкобсен пригальмувала й зупинилася на червоний сигнал світлофора.
— Ви впевнені, що ті зуби — свинячі?
— Звичайно.
— Думаєте, їх залишили навмисно?
— А з якої ще причини вони б там опинилися? Лежали над грудною кліткою, саме там, де мала бути голова до того, як некрофаги дісталися до тіла. Але на жодному немає слідів подряпин чи пошкоджень. А якби на них залишалася м’яка тканина ясен, гризуни б її відгризли. Це означає, що зуби вже були чистими, коли їх там висипали.
Між бровами Джейкобсен пролягла маленька зморшка.
— Але навіщо?
— Не питайте мене. Можливо, той, хто лишив їх там, хотів знову похизуватися.
— Не розумію. Чому свинячі зуби — то хизування?
— Свинячі премоляри дуже схожі на людські кутні зуби. Людина, що не є фахівцем, може легко сплутати одне з іншим.
Джейкобсен нахмурилась.
— Отже, вбивця показав нам, що йому відомі такі подробиці. Як відбитки пальців, залишені на місці злочину. Він не просто перевіряє нас, він вихваляється, який розумний.
Вона здригнулася, коли позаду пролунав гудок, сповіщаючи, що світлофор уже горить зеленим. Схвильована, натисла на газ. Я відвернувся у вікно, приховуючи усмішку.
— Думаю, це доволі спеціальне знання. Хто має доступ до такої інформації? — продовжила вона, опанувавши хвилювання.
— Це не секрет. Будь-хто з…
Я різко зупинився.
— З криміналістів? — закінчила за мене Джейкобсен.
— Так, — визнав я.
— На кшталт фахівців із судової антропології?
— Або судової археології, або патології. Або будь-якої з дюжини різних судово-медичних дисциплін. Кожен, хто погортає підручники, може знайти таку інформацію. Це не означає, що ви маєте одразу тицяти пальцем у тих, хто працює в цій галузі.
— Я ні в кого пальцем не тицяла.
Запала нова мовчанка, і вона була вже зовсім не комфортною. Я шукав спосіб зламати лід, але аура навколо Джейкобсен знищувала світські теревені в зародку. Спустошений і втомлений, я втупився у вікно. Повз нас пролітали машини, виблискуючи в сонячному світлі полудня.
— Ви не дуже високої думки про психологію, правда? — раптом проговорила вона.
Краще б, звісно, відмовчатися, але зараз не можна уникати відповіді.
— Я вважаю, на неї часом занадто покладаються. Корисний інструмент, але ж не безпомилковий. Профіль Ірвінґа — влучний приклад.
Вона випнула підборіддя.
— Професор Ірвінґ надто зациклився на факті, що обидві жертви були чоловіками й обидві були оголені.
— Ви не думаєте, що це важливо?
— Те, що вони чоловіки, — ні, не думаю. І, гадаю, ви з доктором Ліберманом дійшли висновку, чому вони були голі.
Це мене збентежило, але тільки на секунду.
— Оголене тіло розкладається швидше, ніж одягнене, — сказав я, сердячись на себе, що не подумав про це раніше.
Вона кивнула. Схоже, так само, як і я, хотіла оминути коротку незручність.
— І тіло Террі Луміса, і ексгумовані останки розклалися сильніше, ніж мали. Цілком логічно припустити, що їх роздягли з однією метою.
Ще один шанс для вбивці посіяти сум’яття і продемонструвати свою кмітливість.
— Ексгумоване тіло все одно треба було роздягнути, щоб підсадити ті голки, — сказав я. — А коли вони встромлені, надто ризиковано продовжувати додаткові маніпуляції. Наприклад, знову його одягати. Але це припущення не змінює факту, що всі жертви були чоловіками.
— Ви маєте на увазі ті жертви, про які ми знаємо.
— Ви вважаєте, їх більше, ніж ми знайшли?
Спочатку я подумав, що зайшов занадто далеко. Джейкобсен не відповідала, і я нагадав собі, що вона не мала таких повноважень: я вже не учасник розслідування. Звикни. Тепер ти просто турист.
Я вже думав перепросити за запитання, але вона, схоже, прийняла рішення.
— Це просто гіпотеза. Проте я погоджуся з професором Ірвінґом, що ми знайшли тільки тих жертв, яких убивця хотів нам продемонструвати. Рівень жорстокості та самовпевненості, який він демонструє, майже напевне свідчить: є інші. Ніхто не розвиває такої, вибачте на слові, вишуканості з першого разу.
Раніше це не спадало мені на думку. Тривожний висновок.
Джейкобсен опустила протисонцевий козирок, коли дорога повернула й в обличчя їй бризнуло сонце.
— Якими б не були плани вбивці, я не думаю, що фізичні характеристики його жертв відіграють якусь певну роль, — продовжила вона. — У нас є тридцятишестирічний білий страховий агент, темношкірий чоловік років п’ятдесяти і, цілком імовірно, сорокачотирьохрічний психолог. Вони нічим явно не пов’язані. Це означає, що ми маємо справу з людиною, яка діє за обставинами й полює на випадкових жертв. На чоловіків, на жінок. Сумніваюся, що для нього це має значення.