— Хочеш побачити щось мертве, дивися! Нічого такого, еге ж? Чатує на нас усіх, хочемо чи ні. І на тебе чатує. Уважно дивися, бо ось до чого все йде. Зрештою, ми всі просто мертве м’ясо.
Спогад про той візит роками викликав у тебе жахіття. Ти опускаєш погляд на свою руку, роздивляєшся кістки та сухожилля, вкриті тонким шаром шкіри, і тебе обливає липкий піт. Ти дивишся на людей навколо і знов уявляєш ці ряди блідих тіл. Іноді бачиш своє відображення в дзеркалі у ванній і уявляєш себе одним із них.
Мертве м’ясо.
Ти виріс із цим знанням. Потім, коли тобі було сімнадцять, бачиш очі вмираючої жінки, спостерігаєш, як життя — світло — згасає в них.
І розумієш, що все-таки ти більше ніж м’ясо.
Це було відкриттям, але з роками підтримувати свою віру стало важче. Ти прагнеш довести це, але кожне розчарування тільки більше підриває надію. І після всіх трудів і ретельного планування, після всіх ризиків — сьогоднішня невдача надто важка.
Протираючи очі, йдеш до кухонного столу, де лежить розібрана «Лейка». Ти почав чистити камеру, але навіть це задоволення зійшло на попіл. Опускаєшся на стілець, розглядаєш деталі. Мляво береш об’єктив і крутиш його в руці.
Ідея приходить нізвідки.
Почуття хвилювання починає зростати, набуває форми. Як можна було не помітити щось таке очевидне? Воно було там і весь час дивилося тобі в обличчя! Ти не маєш права дозволяти собі забувати про свою найвищу мету. З поля зору випущено дещо справді важливе, загублена увага, втрачена пильність. Ліберман був глухим кутом, але необхідним.
Бо якби не це, то як іще усвідомити, яка рідкісна можливість перед тобою.
Знову відчуваєш у собі силу й міць, розмірковуєш про те, що потрібно зробити. Це все, ти можеш це відчути. Уся попередня робота, усі пережиті розчарування — усе це не дарма. Доля кинула до твоїх ніг умираючу жінку, а тепер знову втручається доля.
Безладно насвистуючи собі під ніс, ти починаєш скидати форму. Вона була на тобі всю ніч. Немає часу нести її в пральню — можна просто обробити губкою та відтиснути.
Потрібно, щоб вона мала якнайкращий вигляд.
Розділ 14
Коли я дістався моргу, там чергував той гладкий охоронець.
— Ви чули про доктора Лібермана? — запитав він. Мелодійний голос разюче не пасував до його величезної статури. Він трохи розчарувався, коли я сказав, що чув, поцмокав язиком, похитав головою так, що його підборіддя тремтіло, як желе. — От біда. Сподіваюся, з ним усе буде гаразд.
Я лише кивнув, узяв картку та зайшов усередину.
Не завдавав собі клопоту переодягнутися в робочий комбінезон. Хтозна, залишуся чи ні.
Пол чекав у секційній залі, де працював Том. Він розглядав вміст відкритої теки на робочому столі, але підвів очі, коли я увійшов.
— Як він?
— Приблизно так само.
Він показав на папери в теці. Яскраві люмінесцентні лампи висвітлили темні тіні під очима — втома Пола стала помітнішою.
— Я переглядав Томові нотатки. Передісторія відома, але краще розкажи мені сам.
Пол мовчки слухав. Я сказав, що тіло, знайдене на цвинтарі, майже напевно належить Віллісові Декстеру і що останки, ексгумовані з могили Декстера, ймовірно, належать дрібному злодюжці на ім’я Ной Гарпер. Описав рожеві зуби, які ми знайшли в Гарпера та Террі Луміса, жертви в гірській хатині, і те, як вони суперечили втраті крові та ранам на тілі останнього. Коли я сказав йому, що під’язикові кістки обох жертв цілі, а на самих кістках наразі немає слідів ножових порізів, він стомлено всміхнувся.
— Це або-або. Причиною смерті могло бути або удушення, або ножове поранення, але не два способи одночасно. Нам залишається тільки сподіватися, що ми знайдемо остаточні докази того чи іншого, — він кинув погляд на теку, а потім наче прокинувся. — Тож ти готовий продовжувати?
Це було те, що я сподівався почути, але за таких обставин потішило мало.
— Так. Але я не хочу знову спричиняти тертя. Може, краще, щоб хтось інший заступив?
Пол закрив теку.
— Я тебе не з увічливості прошу. Поки Том у лікарні, ситуація на факультеті й так напружена. Я зроблю тут усе, що зможу, але наступні кілька днів будуть важкими. Відверто кажучи, нам знадобилася б допомога, і здається безглуздим не звернутися до тебе, коли ти брав участь із самого початку.
— А Ґарднер?