Зрештою, саме дитячі переломи плечової та стегнової кісток Гарпера допомогли його ідентифікувати. Тоді були зроблені рентгенівські знімки, і хоча скелет дорослого чоловіка був старим і зношеним, проте давно загоєні розломи в його кістках залишалися без змін.
Поки я переконався в ідентичності обох наборів останків, настав вечір. Саммер пішла за кілька годин до цього, Пол зателефонував, щоб повідомити, що його зустріч затягнулася, тому він не зможе повернутися до моргу. Він правильно розставив пріоритети — пішов додому до вагітної дружини, а не працював цілий день. Розумна людина.
Я б хотів продовжувати роботу, але день був виснажливий — як емоційно, так і фізично. Крім того, я не їв зі сніданку. Як би не хотілося надолужити втрачений час, голодувати не можна.
Переодягнувшись, я зателефонував Мері, щоб дізнатися, як Том. Але її телефон був вимкнений, і я припустив, що жінка досі з ним. Коли я додзвонився у відділення інтенсивної терапії, чемна медсестра відповіла, що стан стабільний. Це означає, що змін немає. Я вже збирався відкласти мобільний, коли згадав про телефон, який раніше взяв у Тома.
До того часу я про нього забув. Вийшовши з моргу, спробував набрати ще раз, кивнувши на добраніч літньому темношкірому чоловікові, який тепер сидів на рецепції.
Номер був зайнятий.
Усе-таки принаймні було видно, що хтось є вдома. Я відчинив важкі скляні двері й вийшов назовні. На майже порожню територію лікарні спустилися сутінки, наповнюючи вечір мертвим золотистим сяйвом, коли я знову набрав номер. Цього разу дзвінок пройшов. Я сповільнив ходу, чекаючи, що хтось відповість. Агов, беріть уже трубку.
Ніхто не відповів. Розчарований, я завершив виклик. Але коли опустив свій мобільний, то почув щось схоже на далеке відлуння.
Поруч дзвонив телефон.
Звук припинився, перш ніж я зрозумів, звідки він. Я чекав, але єдиним звуком був пташиний спів і віддалений шум транспорту. Знаючи, що, ймовірно, надмірно реагую на якийсь випадковий збіг, я знову набрав номер.
Самотній дзвін порушив вечірню тишу.
Приблизно ярдів за тридцять звідси, частково закритий бордюром із зарослих кущів, стояв громадський телефон-автомат. Ніхто ним не користувався. Усе ще не здатний повірити, що це не випадковість, я завершив виклик. Дзвінок припинився.
Наблизившись, я ще раз набрав номер. Телефон-автомат знов почав дзвонити. Звук ставав голоснішим, коли я наближався, на пів такту відстаючи від рингтонової версії, що лунала з мого мобільного. Цього разу я зачекав, доки не опинився всього за кілька футів, перш ніж від’єднатися.
Запала тиша.
Телефон-автомат встановлений у навісній будці, відкритий усім вітрам. Навколо панували гілки чагарнику, він наче тонув у зелені. Тепер я знав, чому лінія була зайнята і чому ніхто не відповідав на мій виклик. Лікарні — серед тих небагатьох місць, де все ще користувалися попитом телефонні автомати: відвідувачі спілкувалися з родичами або викликали таксі. Але ніхто б не піднімав трубки, коли чув дзвінок автомата.
Я зайшов до кабінки, не торкаючись телефона. Не залишилося жодного сумніву, що хтось дзвонив Томові звідси напередодні ввечері, але я не міг зрозуміти чому. Аж поки не озирнувся на стежку, якою щойно йшов. Крізь стрункі гілки кущів мені чудово було видно вхід до моргу.
І будь-кого, хто виходив звідти.
Розділ 15
— То ви думаєте, що вчора ввечері докторові Ліберману телефонував саме вбивця.
Джейкобсен говорила абсолютно рівним голосом, неможливо було зрозуміти, що вона думає з цього приводу.
— Я думаю, так могло бути, — відповів я.
Ми сиділи в ресторані мого готелю, на тарілці переді мною холонула недоїдена вечеря. Я зателефонував Ґарднерові з лікарні, номер знайшовся в мобільному Тома. Передбачивши його скептичну реакцію, підготував аргументи. Але того, що він просто не відповість, не передбачив. Отже, виклав усе його голосовій пошті.
Не вдаючись у подробиці, лише поділився припущенням, що вбивця міг спробувати зв’язатися з Томом, і попросив Ґарднера мені перетелефонувати. Я сподівався, що агент БРТ сам захоче побачити телефон-автомат, а за можливості зняти з нього відбитки пальців. Проте я сумнівався, що там вдасться щось знайти після того, як телефоном користувалися цілу добу.