— Продовжуйте.
— Коли Тома знайшли одразу після нападу, він дуже хвилювався, переконаний, що з Мері щось трапилося. Навіть у лікарні його постійно запевняли, що з нею все гаразд. Його слова пояснили хворобою — але припустімо, що це не так? Припустімо, що хтось зателефонував йому і повідомив, що з його дружиною стався нещасний випадок?
Між бровами Джейкобсен знову з’явилася складка.
— Тож він кинувся до неї.
— Точно так. Коли тобі телефонують з такою звісткою, забуваєш про все. Тобі байдуже на обережність, на те, що не можна виходити до машини самому. Ти кидаєш усе та йдеш. — Я дуже добре знаю, як воно. Голос поліціянта, що повідомляє про нещасний випадок з моєю дружиною та донькою, досі не дає спокою. — О тій порі територія лікарні була безлюдна, а від телефона-автомата, звідки дзвонили, прекрасно видно вхід у морг. Хто б ним не користувався, він міг побачити, як виходить Том.
— Чому ж не почекати, поки він закінчить роботу?
— Тому що той, хто планував напасти на Тома чи викрасти його, не хотів ризикувати: раптом з ним буде супутник. Отже, вбивця сам обрав момент, коли його жертва самотня і вразлива.
Джейкобсен ніяк не давала себе переконати.
— Ця людина мала якимось чином отримати номер мобільного телефону доктора Лібермана.
— Том його не приховує. Кожен міг дізнатися в його секретаря в університеті.
— Гаразд, але доктор Ліберман — не така медійна персона, як професор Ірвінґ. Навіщо на нього нападати?
— Гадки не маю, — зізнався я. — Але ви самі зауважили: той, хто стоїть за всім цим, має про себе надто високу думку. Мабуть, механіки та пересічні злодюжки вже були для нього занадто дрібною здобиччю — не той масштаб, на який він заслуговує.
Джейкобсен дивилася в простір, обмірковуючи почуте. Я змусив себе відвести погляд від її повних губ.
— Таке може бути, — визнала вона через деякий час. — Можливо, він стає амбітнішим. Професор Ірвінґ міг би розпалити його апетит до видатніших жертв.
— Якщо тільки Том весь час не був головною мішенню.
Я знав, що випробовую удачу. Джейкобсен нахмурилася.
— Немає жодних доказів на підтримку такої версії.
— Знаю, — погодився я. — Просто думав про всі інші вчинки вбивці. Навмисне прискорене розкладання, свинячі зуби замість людських, причини смерті жертв вочевидь суперечать одна одній. Усе це гарантовано змусить ламати голову кримінального антрополога. І от, схоже, що наступною жертвою ледь не став сам Том. Вам не здається, що вбивця міг весь час планувати саме це?
Моя співрозмовниця була налаштована скептично.
— Доктор Ліберман — не єдиний судовий антрополог, до якого звертається БРТ. Не можна було вирахувати, що його залучать до цього розслідування.
— Тоді, можливо, вбивця просто хотів закинути приманку тому, кого залучили до розслідування, — я не знаю. Але ні для кого не секрет, що Том зазвичай стоїть першим серед консультантів у розслідуваннях БРТ. Або що він планує піти на пенсію цього року. — «І навіть швидше». Я відкинув думки про зруйновані плани Тома й Мері та вів далі. — Що, як вбивця вважав це останнім шансом проявити себе, граючи проти одного з провідних експертів-криміналістів країни? Ми знаємо, що він організував це так, щоб тіло Террі Луміса було знайдено, коли закінчився термін оренди хатини, а Том лише минулого тижня повернувся з місячної подорожі. Це означає, що вбивця, мабуть, винайняв хатину приблизно через день після повернення Тома. Припустімо, що це не просто збіг?
Джейкобсен нахмурилася, я зрозумів, що зайшов надто далеко.
— Вам не здається, що ви притягуєте за вуха?
Я зітхнув. Сам уже не був упевнений.
— Може, й так. Але ж ми маємо справу з людиною, яка встромила голки для підшкірних ін’єкцій у труп за пів року до того, як зайде мова про ексгумацію. Порівняно з цим, переконатися, що ваша наступна жертва буде в місті, не така й складна штука.
Джейкобсен мовчала. Я відпив кави. Нехай робить власні висновки.
— Один телефонний дзвінок — і так багато висновків, — нарешті мовила вона.
— Авжеж, — погодився я.
— Але я вважаю, що варто про це подумати.
Напруга, яку я навіть не усвідомлював до того часу, спала. Не знаю, чи мені полегшало від того, що ми помітили можливий слід, чи від вдячності, що мене сприймають серйозно.
— То ви перевірите таксофон на відбитки пальців?
— Група криміналістів зараз там, хоча я сумніваюся, що вони щось знайдуть — через добу після дзвінка. — Джейкобсен злегка скривилася, побачивши моє здивування. — Ви ж не думали, що ми просто проігноруємо таке свідчення?