Вона зникла разом із власником.
Джейкобсен розповіла мені дорогою:
— Ми не вважали Йорка реальним підозрюваним у вбивстві, інакше заарештували б його раніше, — вона говорила так, ніби особисто винна у цьому. — Він певною мірою відповідає стандартному профілю серійного вбивці: збігається вік, він неодружений і самотній, до того ж його завищене почуття власної значущості є типовою рисою самозакоханості. Але він не мав судимостей, навіть попереджень у підлітковому віці. Жодних скелетів у його шафі ми не знайшли. Окрім непрямих доказів, немає жодних відомостей, які б пов’язували його з реальними вбивствами.
— Непрямі докази, як на мене, досить вагомі, — зауважив я.
У машині було темно, не видно, чи вона почервоніла, але я був упевнений, що таки почервоніла.
— Тільки якщо прийняти, що він навмисно викрив себе, скерувавши нас до похоронного бюро. Всіляке трапляється, але його історія про тимчасового працівника, здавалося б, достовірна. Ми знайшли ще одного колишнього співробітника, який стверджує, що пам’ятає Дуайта Чемберса. Усе вказувало на те, що саме Чемберс міг бути справжнім підозрюваним.
— То навіщо арештовувати Йорка?
— Бо затримання його через порушення правил санітарної безпеки дало б нам більше часу для допиту, — Джейкобсен почувалася ніяково. — Крім того, ми гадали, що є певні… переваги застосування проактивного підходу.
І якщо заарештували бодай когось, то публіка більше задоволена, ніж коли зовсім нікого не затримали. Політика й піар однакові в усьому світі.
От тільки Йорк не чекав, поки його арештують. Коли того дня за ним приїхали агенти БРТ, його не було ні на кладовищі, ні вдома. Машина зникла, а коли співробітники БРТ зайшли до будинку, вони побачили ознаки квапливих зборів.
А ще вони знайшли людські останки.
— Ми б виявили їх раніше, якби не помилка з документами, — визнала Джейкобсен. — Наш перший ордер стосувався лише похоронного бюро й території, а не приватної резиденції Йорка.
— Останки свіжі? — запитав я.
— Ми думаємо, що ні. Але Ден хотів би, щоб ви самі подивилися.
Це вразило мене навіть більше, ніж зникнення Йорка. Схоже, Полові було не до розслідування. У Сем випала погана ніч. Уже думали, що в неї почнуться пологи, і хоча тривога виявилася фальшивою, та він усе одно не хотів залишати її саму.
І сказав Ґарднерові, щоб той звернувся до мене.
Коли я йому зателефонував, Пол здавався втомленим і виснаженим. Не те щоб я не довіряв Джейкобсен, але не хотів іти, не поговоривши з ним.
— Я сказав Ґарднеру, що подивлюся завтра вранці, але якщо йому потрібна експертна думка сьогодні ввечері, то хай звертається до тебе. Сподіваюся, ти не заперечуєш, — додав він.
Я відказав, що, звісно, ні, але дивно, що Ґарднер погодився. Мій друг утомлено розсміявся:
— Вибору в нього особливого не було.
Очевидно, Пол так і не пробачив Ґарднерові те, що той підтримав Гікса в суперечці з Томом. Пол — справжній професіонал, він би не дозволив особистим почуттям перешкодити розслідуванню, але при нагоді ладний трохи закрутити гайку.
Цікаво, як там Ґарднер.
Джейкобсен не залишалася в Стіпл-Гілл. Висадивши мене, вона поїхала перевірити, як команда криміналістів працює з таксофоном. Мене спрямували до фургона, де я переодягнувся, і далі — до будинку.
Ґарднер стояв біля вхідних дверей і розмовляв із сивочолою жінкою в білому комбінезоні. На ньому були бахили й рукавички, і хоча він помітив, що я підійшов, розмови не перервав.
Я чекав у кінці стежки.
Давши останню коротку вказівку агентці в білому, Ґарднер нарешті повернувся до мене. Ми помовчали. Його невдоволення можна було відчути на дотик, але свої думки він тримав при собі. Коротко кивнув мені.
— Це нагорі.
Будинок мав типовий для свого стилю та епохи перевернутий дизайн: спальні були внизу, а побутові приміщення — нагорі. Колись білі стіни та стеля вкрилися брудно-жовтим нальотом за десятиліття контакту із сигаретним димом, така ж охриста патина прилипла, як смалець, до дверей та меблів. Повсюдний застарілий сморід тютюну накладався на затхлий запах старих килимів і невипраних простирадл.
Відчуття занедбаності й ветхості посилювалося метушнею обшуку. Судово-медичні експерти копирсалися в ящиках і шафах, витягаючи для дослідження уламки життя Йорка. Я відчув на собі їхні погляди, коли ми піднялися нагору. Вони, певно, чекали на мою реакцію: так буває на місцях злочину, коли виявлено важливу знахідку, — очікування та відверта цікавість.