Він просто змінить пріоритети та продовжить.
До цього моменту Пол у розслідуванні участі не брав, але є інші, які можуть задовольнити прагнення Йорка до високопоставлених жертв. Не настільки я зарозумілий, щоб думати, наче я один із них. Попри це, уперше за кілька днів я помітив, що знову торкаюся пальцями живота, відчуваючи рубець під робочим халатом.
Уже було по десятій, коли я закінчив. Кістки Ноя Гарпера не виявили нічого суттєвого, але я цього й не очікував. Перелом шийного хребця сказав достатньо. Я перевдягнувся й рушив головним коридором моргу. Здавалося, крім мене, тут нікого немає. Кайла не було й сліду, його зміна, певно, давно закінчилася. Одна з люмінесцентних смужок не працювала, тому коридор слабко освітлювався. Попереду я бачив тонкий промінь світла, що просочувався з-під дверей одного з кабінетів. Я проходив повз, коли зсередини почувся голос.
— Хто там?
Відразу впізнав зле гавкання. Я знав, що слід було йти далі. Жодне моє слово нічого не змінило б. Це не поверне Тома. Облиш. Воно того не варте.
Відчинив двері й зайшов.
Гікс сидів за столом. Завмер, засуваючи шухляду. Це була наша перша зустріч після сцени на цвинтарі. Спершу ми обоє не вимовили ні слова. Низька лампа освітлювала стіл, решта маленького кабінету була занурена в тінь. Патологоанатом похмуро дивився на мене.
— Думав, що то асистент, — пробурмотів він. Я побачив перед ним наполовину наповнений стакан темної рідини й здогадався, що увійшов саме тоді, коли він прибирав пляшку.
Я зайшов сюди з наміром повідомити Гіксові, що про нього думаю. Але, побачивши, як патологоанатом важко опускається за письмовий стіл, втратив бажання конфронтації. Повернувся, щоб піти.
— Почекайте.
Рот патологоанатома скривився, наче він намагався вимовити не знайомі до того слова.
— Мені шкода. Я про Лібермана, — він уперся очима у преспап’є на столі, товстий вказівний палець обводив на ньому абстрактний візерунок. Я помітив, що кремовий костюм Гікса пом’ятий і забруднений, і зрозумів, що тільки в цьому одязі його й бачив. — Він був хорошою людиною. Ми не завжди ладнали, але він був хорошою людиною.
Я нічого не відповів. Якщо він намагався заспокоїти нечисте сумління, я йому не помічник.
Але він, здається, і не чекав від мене нічого такого. Узяв стакан і похмуро втупився в нього.
— Я виконую цю роботу понад тридцять років, і знаєте, що найгірше? Щоразу, коли таке трапляється з кимось із твоїх знайомих, це все одно — наче вперше.
Він скривився, міркуючи над цим. Підніс склянку до рота й перехилив одним махом. Потягнувся донизу, тихо буркнув, відсунув шухляду й дістав майже повну пляшку бурбону. Якусь жахливу мить я думав, що він збирається запропонувати мені випити, промовити якийсь бісів тост за Тома. Але він лише долив склянку й сховав пляшку назад у шухляду.
Я стояв, чекаючи, що він ще скаже, та він дивився в простір, наче або забувся, що я там, або хотів, щоб мене не було. Будь-яке бажання, що спонукало його до розмови, вичерпалося.
Я пішов.
Зустріч мене розтривожила. Зручні чорно-білі кольори, в яких я бачив Гікса, змінилися, набули відтінків. Скільки ж ночей він сидів сам у маленькому кабінеті — самотня людина, у чиєму порожньому житті не було нічого, окрім роботи.
Незатишно від такої думки.
Туга за Томом віддавалася в грудях сильним болем. Я вийшов з моргу й попрямував до своєї машини. Ніч виявилася прохолоднішою, ніж зазвичай, вогкий холод нагадував, що зима — це лише нещодавня історія. Мої кроки віддавалися луною від темних будівель. Лікарні ніколи не залишалися порожніми по-справжньому, але, коли минають години відвідин, це місце здається таким самотнім. А морг завжди розташований якомога далі від випадкових очей.
До автостоянки було недалеко, до того ж я залишив машину на відкритому, добре освітленому місці в центрі майданчика. Але попередження Ґарднера шепотіло в голові, поки я йшов до машини. Те, що здавалося безпечним удень, тепер набуло зовсім іншого вигляду. Двері — наче темні діри, трав’янисті газони, якими я милувався на сонці, перетворилися на суцільні чорні поля.
Я крокував рівно й розмірено, не піддаючись первинному бажанню поспішати, проте зрадів, коли дістався машини. Вийняв ключі, відімкнув замки ще за кілька кроків. Почав відчиняти дверцята, аж тут побачив, що на лобовому склі щось є.