Цього разу я майже не відчував близькості Джейкобсен. Лише коли вона нарешті заговорила, я повернувся думками в «тут і зараз».
— Ден каже, що Луміса і Гарпера задушили якоюсь лігатурою, — проговорила вона.
Я ворухнувся, здивований новим предметом розмови.
— Мабуть. Таку штуку називають іспанським брашпилем. Такий собі джгут. — Я пояснив, як це працює.
— Це збігається з тим, що ми знаємо про Йорка. Він шукав знаряддя, яке дало б йому силу. Буквально — владу дарувати життя чи смерть, і це незрівнянно більше задоволення, ніж убити когось одразу. Знаряддя дозволяло йому контролювати процес, вирішувати, коли саме застосувати останній убивчий натиск, — вона зиркнула на мене. — Вибачте, це було не дуже тактовно.
Я знизав плечима.
— Усе добре. Я бачив, що робить Йорк. І не знепритомнію від того, що він грає в інтелектуальні ігри.
— Ви думаєте, сьогодні була саме така гра?
— Якщо він серйозно збирався мене переслідувати, навіщо попереджати заздалегідь? Але я одразу згадав, що колись мав справу з іншим убивцею, який попереджав своїх жертв.
Джейкобсен теж це не переконало.
— Йоркові кортить заявити про себе. Для такого нарциса, як він, те, що сталося з доктором Ліберманом, — катастрофічна втрата обличчя. Його самооцінка вимагатиме чогось екстраординарного, щоб компенсувати невдачу. Можливо, він вирішив попередити свою наступну жертву саме для цього.
— Я все ще не розумію, навіщо я Йоркові. Том та Ірвінґ — відомі особи. Навіщо переходити від високопоставлених цілей до іноземця, про якого тут ніхто не чув? Немає сенсу.
— Це може мати сенс для нього, — спокійно відповіла вона, дивлячись на дорогу. — Він бачив, як ви працюєте з доктором Ліберманом, не забувайте. Британець, гість закладу. Йоркові може здатися, що хтось на кшталт вас може викликати більший фурор, ніж місцевий персонаж.
Я цього не врахував.
— Мабуть, це має мені лестити, — спробував пожартувати.
Усмішкою мене не нагородили.
— Я не думаю, що до цього варто ставитися легковажно.
Повірте, я не легковажу.
— Можна щось запитати? — я намагався змінити тему. — Чи є звістка з лабораторії про зразки крові з хатини?
Вона затрималася з відповіддю.
— Повний аналіз ДНК займає тижні.
Я запитував не про це, але вона ухилялася від відповіді, отже, я на правильному шляху.
— Звісно, але вони вже мали визначити, чи це кров людини.
Якби не обставини, я б потішився її здивуванням.
— Звідки ви дізналися?
— Назвіть це обґрунтованим припущенням. Отже, це кров тварини?
Темний профіль кивнув.
— Ми отримали результати тільки сьогодні вдень, але й раніше знали, що тут щось не так. Криміналісти не повірили бризкам крові в хатині, хоча Йорку добре вдалося їх зімітувати. Тож лабораторія провела попередній тест і висловила припущення, що це не кров людини. Але нам усе одно довелося почекати результатів ДНК, щоб знати достеменно.
— Що це було? Свиняча кров?
У темряві блиснули білі зуби, вона всміхалася.
— А ось тепер ви просто хизуєтеся.
Ну, може, трішечки.
— Не так воно розумно, як звучить, — визнав я. — Ми підтвердили, що Террі Луміса задушили, отже, кров, очевидно, не його. Тож порізи на його тілі посмертні, а в цьому випадку більшість крові в хатині мала звідкись узятися.
— Досі не розумію, як ви здогадалися про свинячу кров… — почала вона, а потім відповіла сама: — О, так. Зуби, біля тіла Вілліса Декстера.
— Спочатку я припускав, що це може бути кров якоїсь тварини. Але, побачивши зуби, здогадався, що й кров, імовірно, теж свиняча, — пояснив я. — Здається, Йорку така гра подобається.
Джейкобсен замовкла. Її обличчя здавалося мармуровим від бліків дощових крапель, що стікали вікнами. У похилих жовтих променях вуличних ліхтарів профіль Діани скидався на античну скульптуру.
— Я не мала б вам цього говорити, — повільно промовила вона. — Зразки крові з хатини — не єдині результати, які ми отримали. Ной Гарпер — позитивний результат на гепатит С.
Боже. Бідний Кайл. На відміну від штамів А і В, вакцини проти гепатиту С не існує. Вірус не обов’язково буде смертельним, але лікування завжди тривале й виснажливе. І гарантій немає.
— Кайл знає? — я запитував, приголомшений розумінням, що сам міг бути жертвою голки.
— Ще ні. Він отримає власні результати з лікарні, на це потрібен час, а Ден вважає, що його зараз хвилювати не варто, — вона глянула на мене. — Ви розумієте, що це суворо конфіденційно?