— Ніхто не помітив, що її зв’язали чи утримували. Тому Саманта, мабуть, була знерухомлена або втратила свідомість, — сказав Ґарднер, поки Пол розмовляв по телефону з матір’ю Сем. — Цілком можливо, він використав якийсь газ, але думаю, що киснева маска, ймовірно, мала на меті відлякати сусідів, які могли спостерігати, щоб не втручалися. З газовим балончиком складно: можна влучити, можна схибити, особливо якщо жертва опирається, — а Йоркові хотілося вивезти її якомога швидше.
— Він не застосовує грубу силу, — сказала Джейкобсен. — Якщо людина непритомніє, існує небезпека струсу або пошкодження мозку, а Йорк цього не хоче. Йому потрібно, щоб жертви були при повній свідомості, коли він їх убиває. Він би не ризикнув бити їх по голові.
— Він забив собаку Ірвінґа, — нагадав їй Ґарднер.
— Собака був випадковою жертвою. Йорк полював за власником.
Ґарднер утомлено потер перенісся.
— Так чи так. Головне, що він, мабуть, якимось чином знерухомив Саманту Ейвері. Але якщо йому доведеться чекати, поки вона прийде до тями, то це може дати нам більше часу.
Не хотілося розвіювати навіть таку слабку надію.
— Не обов’язково. Йому потрібно, щоб жертви лишалися непритомними. І це тільки для того, щоб доставити їх до машини швидкої. Після цього вже байдуже. Яким би чином він на них не діяв, непритомні вони лише кілька хвилин. Тому на відновлення часу багато не треба.
— Я не знав, що ви експерт, — різко сказав Ґарднер.
Я міг би нагадати, що колись працював терапевтом загальної практики або що мене самого колись одурманили. Але навіщо? Усі були напруженими, а Ґарднер чи не найсильніше. Кожен з нас працював, як міг, вдало чи ні, але Ґарднер — помічник спеціального агента, відповідальний за розслідування, тож остаточна відповідальність лежить на ньому. Я не хотів збільшити цей тягар.
Надто зараз, коли на кону життя Сем.
Сам Пол, здавалося, перейшов межу страху й паніки та заціпеніло відгородився від світу. Після розмови з батьками Сем він сидів мовчки, охоплений неможливим жахіттям, яке поглинало його життя. Наступного дня її батьки мали вилетіти з Мемфіса. Більше він нікому не телефонував. Єдиною людиною, яку він зараз хотів бачити, була Сем; усі інші — зайві.
Мене розривало відчуття безсилля. Я там був непотрібний, але не міг просто покинути Пола й повернутися до готелю. Тож сидів із ним у вітальні, а підкріплені кавою офіцери БРТ робили свою справу. Останні години й хвилини цього дня невблаганно перетікали в наступний.
Десь по одинадцятій Джейкобсен увійшла до вітальні. Пол різко підвів погляд, вона похитала головою — надія померла в його очах.
— Жодних новин. Я просто хотіла перепитати доктора Гантера про його заяву.
Я вийшов з нею, а його знов охопила млявість. У руках Джейкобсен була тека, але розгорнула вона її лише на кухні.
— Я поки не хотіла засмучувати доктора Ейвері, але гадаю, що вам слід знати. Ми перевірили запис із камер спостереження лікарні приблизно в той час, коли Йорк телефонував докторові Ліберману з таксофона. Щодо машини швидкої допомоги ви мали слушність.
Вона простягла мені чорно-білу фотографію з теки. Кадр камери відеоспостереження, який я бачив раніше: темна постать Йорка, що переходить дорогу біля телефонної будки. З лівого краю видно задню частину припаркованої машини швидкої допомоги. Важко сказати напевно, але він міг прямувати й до неї.
— Швидка допомога прибула за десять хвилин до того, як Йорк скористався таксофоном, і поїхала через сім хвилин, — сказала Джейкобсен. — Ми не можемо визначити, хто був за кермом, але час збігається.
— Чому він вичікував десять хвилин перед тим, як телефонувати?
— Можливо, виглядав, щоб усі розійшлися, або хотів насолодитися моментом. Або опанувати нервами. Так чи інакше, а о десятій він пішов подзвонити, після чого повернувся й чекав. Доктор Ліберман мав поспішати, тому вийшов би на стоянку лише за кілька хвилин. Він не з’являвся, Йорк почекав якийсь час, зрозумів, що щось не так, і втік.
Я прокрутив це подумки: Йорк стурбовано дивиться на годинник, жертва не з’являється, його впевненість зникає. Ще хвилинку, ще одну… А потім, розлючений, їде, щоб спланувати наступний крок.
Джейкобсен дістала з теки ще одну фотографію. Її зробили в частині лікарні, яку я не впізнав. У центр кадру, розмита в русі, потрапила швидка допомога.
— Фото було зроблено на іншій ділянці дороги за кілька хвилин до того, як машина швидкої зупинилася біля моргу, — додала вона. — Ми прослідкували її маршрут за допомогою інших камер спостереження. Це однозначно той самий транспортний засіб. Ось найкращий кадр, який ми змогли знайти.