Він майже не додавав інформації. Зображення збільшили до максимуму, воно було розфокусоване, витягнуте з відео. Під таким кутом не розгледіти, хто сидів у кабіні, і, на перший погляд, сама машина швидкої нічим не вирізнялася: білий квадратний фургон з яскравими помаранчевими позначками головної служби невідкладної допомоги Східного Теннессі.
— Ви впевнені, що це та сама, якою їздить Йорк? — запитав я.
— Так. Бо це несправжня швидка допомога. Маркування подібне до справжнього, але тільки якщо не порівнювати їх з актуальними. До того ж цій моделі щонайменше п’ятнадцять років. Застара, щоб досі бути на службі.
Я уважніше роздивився фотографію. Тепер, коли мені підказали, побачив, що швидка й справді застарілої моделі. Але більшість свідків легко ввести в оману такою машиною. Навіть у лікарні. Кому спаде на думку придивлятися двічі?
Я віддав фотографію.
— Звучить досить переконливо.
— Є компанії, які спеціалізуються на продажі вживаних машин швидкої допомоги. Імовірно, Йорк міг би взяти таку стару модель майже за безцінь і перефарбувати в потрібні кольори.
— Тож можна відстежити, звідки вона взялася?
— Загалом так, але я не впевнена, наскільки це допоможе. Йорк, мабуть, сплатив кредиткою когось зі своїх жертв, коли купував машину. І навіть якщо своєю, то я сумніваюся, що це допоможе нам зараз його знайти. Він занадто розумний для цього.
— А як щодо реєстрації? — запитав я.
— Ми працюємо над цим. На деяких знімках видно номерні знаки, але вони дуже брудні — не розгледіти. Можливо, він їх навмисно заляпав, але боки автомобіля також забризкані, тому він, очевидно, нещодавно їздив брудними дорогами.
Я подумав про те, що сказав Джош Телбот, коли впізнав німфу-бабку з труни. Тіло мали залишити біля ставка чи озера. Напевно, біля самісінького краю води… Їх недаремно називають болотними коромислами.
— Принаймні тепер ми маємо краще уявлення про те, що шукаємо, — продовжила Джейкобсен, складаючи фотографії назад у теку. — Навіть без реєстрації можна поширити опис машини швидкої. Це трохи звузить коло. Хоча б так.
Але не досить. Йорку вистачає часу, щоб дістатися до місця призначення. Навіть не перетнувши межі штату, він може загубитися де завгодно поміж стількох квадратних миль гір і лісів.
І Сем теж.
Я глянув на Джейкобсен і побачив, що вона думає про те саме. Ми обоє мовчали, але розуміли одне одного без слів. Запізно. Як би це було недоречно, я раптом усвідомив, як близько ми стоїмо, як аромат її тіла після довгого дня перекривають легкі парфуми. Мить незручності між нами підказала, що вона теж відчуває це.
— Піду до Пола, — сказав я віддаляючись.
Вона кивнула, але не встигли ми щось сказати, як кухонні двері відчинилися й увійшов Ґарднер. Одного погляду на його обличчі було достатньо, щоб зрозуміти: щось трапилося.
— Де доктор Ейвері? — запитав він Джейкобсен, наче мене тут не було.
— У вітальні.
Без жодного слова він знову вийшов. Джейкобсен рушила за ним, ретельно ховаючи всі емоції з обличчя. Я покрокував слідом, відчувши раптовий подих холоду в повітрі.
Пол, здається, не підіймався з місця, відколи я його залишив. Він так і сидів, згорбившись у кріслі, а горнятко з кавою холонуло, не надпите, на низькому столику поруч. Побачивши Ґарднера, він напружився, як людина, що готується до фізичного удару.
— Ви знайшли її?
Ґарднер похитав головою.
— Ще ні. Але ми отримали повідомлення про аварію, де фігурує машина швидкої допомоги, на шосе 321, за кілька миль на схід від Таунсенда. — Я чув цю назву: маленьке гарне містечко в передгір’ях. Ґарднер вагався. — Це ще не підтверджено, але ми думаємо, що це був Йорк.
— Аварія? Що за аварія?
— Зіткнення з автомобілем. Водій каже, що швидка надто різко виїхала на поворот і знесла його в інший бік. Розвернуло їх обох, і машина швидкої допомоги врізалася в дерево.
— Боже милий!
— Вона знову рушила, але, за словами водія, переднє крило та принаймні один із ліхтарів розбиті. Судячи зі звуку, з яким вона рухалася, він припускає, що могли бути механічні пошкодження.
— Він номер побачив? — запитав я.
— Ні, але розбиту швидку допомогу, швидше за все, помітять. І принаймні тепер ми знаємо, куди прямує Йорк.
Пол схопився з місця.
— Тож тепер ви можете перекривати дороги?
Ґарднер похитав головою:
— Не все так просто.