— Повертайте назад. Сюди не можна.
— Чи можете ви сказати Денові Ґарднеру, що доктор Гантер і… — почав я, а потім почув, як відчинилися пасажирські двері. Я озирнувся й побачив, що Пол вискочив з машини.
«О боже», — тільки й встиг подумати я, коли юнак кинувся його спиняти.
— Стійте! Чорт забирай, я сказав зупинитись!
Я поспішно вийшов із машини, кинувся слідом за ними, схопивши Пола, коли поліціянт присів на стежку й витягнув пістолет. До цієї миті ніколи не розумів, як я ненавиджу зброю.
— Тихо, тихо, — я відтягував Пола назад. — Усе ок, спокійно!
— Назад у машину! Зараз! — крикнув поліціянт. Він стиснув пістолет обома руками, направивши його на землю між нами.
Пол не збирався повертатися. Сонце било йому в очі, вони здавалися розфокусованими. До Йорка він дістати не міг, але йому необхідно було скинути агресію. Не знаю, чим це могло скінчитися, і цієї миті ми почули знайомий голос.
— Що, в біса, відбувається?
Ніколи не думав, що так зрадію Денові Ґарднеру. Агент БРТ, стиснувши губи, крокував стежкою. Поліціянт, усе ще з пістолетом напоготові, люто глянув на Пола.
— Сер, я сказав їм, що вони не можуть сюди підійти, але вони не…
— Усе гаразд, — відповів Ґарднер без ентузіазму. Його костюм був уже геть пожмаканим. Він кинув на мене холодний погляд, тоді звернувся до Пола: — Що ви тут робите?
— Я хочу побачити швидку допомогу.
Пол говорив безвиразним тоном людини, яка все вирішила. Ґарднер якусь мить розглядав його, нарешті зітхнув:
— Сюди…
Ми рушили за ним стежкою. Місце для пікніка влаштували на трав’янистій галявині з видом на підніжжя гір. Вони розкинулися під нами — милі вкритих деревами вершин і западин, завмерлий океан зелені. На верховині повітря було прохолоднішим, проте ще тепле, присолоджене хвойними пахощами сосен та ялин. На краю галявини машини поліції скупчилися перед кількома цивільними автомобілями.
Трохи осторонь від них стояла машина швидкої допомоги.
Навіть здалеку я бачив пошкодження, спричинені зіткненням. Уздовж одного боку — паралельні вибоїни, ліве крило зім’ялося, наче фольга, сюди, певно, прийшовся удар об дерево. Не дивно, що Йорк її кинув. Йому пощастило дістатися так далеко.
Пол зупинився біля поліційної стрічки, вдивляючись у задню частину швидкої. Широко відчинені двері, обшарпані лави й шафки. Усередині працював криміналіст, нам було видно, як з однієї лави звисають обмежувальні ремені, наче їх поспіхом скинули.
Я відчув, що поряд хтось стоїть, обернувся й побачив Джейкобсен. Вона кинула на мене серйозний погляд. Під очима агентки залягли темні кола. Ми з Полом не єдині, хто не спав цієї ночі.
Обличчя Пола завмерло, як маска.
— Що ви знайшли?
Він, здається, не помітив, що Ґарднер вагається.
— На ношах були світлі волосини. Потрібно порівняти їх зі зразками волосся вашої дружини, але ми не думаємо, що є підстави для сумніву. І, схоже, Йорк сильно вдарився під час зіткнення.
Він провів нас уперед. Водійські двері висіли, відкриваючи брудний потертий салон. Кермо зігнуте й скошене вбік.
— Імовірно, Йорк сам добряче постраждав, якщо удар по керму був такої сили, — сказав Ґарднер. — Мабуть, зламав ребро чи два щонайменше.
Уперше щось схоже на надію промайнуло обличчям Пола.
— Тож він поранений? Це добре, так?
— Може бути, — Ґарднер ухиливсь од відповіді.
Щось пролунало в його тоні, але Пол був надто схвильований, щоб помітити.
— Я хотів би побути тут якийсь час.
— П’ять хвилин. І повернетеся додому.
Залишивши Пола біля швидкої, я пішов із Ґарднером і Джейкобсен. Коли ми опинилися поза зоною чутності, запитав:
— Чого ви йому не кажете?
Ґарднер стиснув губи. Але, якщо мав щось сказати, не встиг: його погукали з фургона криміналістів.
— Ви можете йому про це повідомити, — сказав він Джейкобсен перед тим, як піти, прямий і суворий, як завжди.
Кола під очима Джейкобсен додали їй серйозності.
— У машині швидкої допомоги є плями крові. На ношах і на підлозі.
Я уявив Сем такою, якою бачив її востаннє. Боже милий.
— Ви ж не вважаєте, що Пол не має права знати?
— Зрештою, так. Але не всі плями свіжі, і ми не можемо з упевненістю сказати, що котрась із них належить його дружині. — Її погляд зупинився на Полові, який чатував біля швидкої. — Ден не думає, що таке знання йому зараз допоможе.
Я неохоче погодився. Мені не подобалася ідея приховувати інформацію від Пола, але уява й без того його мучила.