— Непорядок! А як же дитина? І взагалі, ви I Як же так? А дитина? І взагалі… Щось мені не подобається твій настрій. Ви така хороша родина…
— Все ок. Просто нехай відпочине від мене, а я від нього. З малим дідусь та бабуся носяться, той сумувати йому ніколи. І взагалі, Шерлок M&M's, щиро дякую за розслідування справи, але повертатися поки що я не збираюся.
— От, «Шерлок M&M's» звучить круто. Завжди мене так називай! І повертайся додому якомога швидше. А то це не діло!
— Добре, я подумаю, — посміхнулася Іра. Їй так затишно у батьків! Ні за що не тривожишся, просто насолоджуєшся життям. Мама з татом і про синочка подбають, і про обід, і взагалі — про все. Між іншим, її вже навіть на «побачення» запросили: заходив Василь, сусідський хлопчина, на цілих п’ять років молодший за Іру. Сказав, що зайде о сьомій вечора і вони підуть їсти морозиво, як у дитинстві. А що, непогана ідея. Трохи розвіятись — це саме те, що треба.
VI
Здається, не так давно вона вчила його читати. І все виходило, хлопчина добре запам’ятовував літери, робив дивовижні успіхи. Саме тоді Іра і відчула, що їй подобається працювати з дітьми, хоч і сама ще була маленькою. От і здобула освіту вихователя. А Васько став широкоплечим парубком, аж не віриться, що це з ним вона колись ходила за ручку і гралася у квача! Та ще й дратувалася: «Васю-Васю, киць-киць-киць!» Ото були часи!..
— Доню, ти що, у оцих коротесеньких шортах підеш на вулицю?
— Мамо, та зараз усі так ходять!
— Усі чи не всі, а ти не забувай, що уже заміжня жіночка. Раніше бабусі спідню білизну — панталони — носили довші, ніж оці твої шортики. І менше усяких захворювань жіночих, між іншим, тоді було.
— Та здорова я, не переймайся!
— Ну то й добре. Ти, головне, поводься пристойно. І не забувай, що Вася — уже ого-го який парубок. А у тебе вдома є чоловік.
— Для мене Василь — просто друзяка. Ти ж знаєш, — посміхнулася Іра мамі.
— Знаю. Але мені відомо і те, що він завжди був до тебе небайдужим, задивлявся із юності. У такому віці, між іншим, хлопчакам завжди і подобаються трошки старші дівчатка. От і зараз у нього ще дівки немає, хоча жених уже — хоч куди. Тож не забувай про свого Санька. Шкода, що Богданчик спить, якби ти його с собою взяла, мені було б спокійніше.
— Тобі важко з малим? Так би й сказала, я ж усе розумію.
— Та за тебе ж хвилююсь, щоб дурниць не накоїла! — мама рвучко обійняла Ірину і цьомкнула у вухо. — Іди вже, поласуєш морозивом, трошки відпочинеш. Але щоб по видному уже була дома, обіцяй! Я тобі довіряю. Пам’ятай про Богданчика.
VII
— Тримай, твоє — молочне! — Васькова білозуба усмішка трохи насторожувала Ірину. І їй уже не здавалася такою вже ж чудовою ідея трохи відпочити разом та згадати безтурботне дитинство.
— Дякую… Давай швиденько поласуємо, та й додому. У мене он скоро дитина прокинеться.
— Так що ж ти не взяла хлопчика з собою? Я дітей люблю, — парубок вмостився на лавочці неподалік магазину настільки зручно, наскільки це тільки можливо, і смакує шоколадне морозиво.
— Не будити ж його. От одружишся, будуть свої діти, тоді й зрозумієш, що воно таке. А поки що навчайся, я хочу, щоб ти став хорошим учителем фізкультури. На все свій час прийде.
— А я можу й твою дитину любити, як рідну. Головне, що ти мені — не чужа. Кохання не минає, то — не болячка. То — доля.
— Слухай, друже, що ти мелеш? Ти ж для мене — справжній братан. Не треба оцієї всієї лірики. І взагалі, не забувай, що я — заміжня! Мені за тебе соромно.
— Та ну… Я не повірю, що ти не помічала, як я до тебе ставлюся, як тобою милуюся, ну і все таке… А якщо ти заміжня, то чому ж не з чоловіком, чому втекла до матусі й татуся? Значить, щось не так! Он скільки він був у цьому АТО, ти до батьків чомусь не ходила, навпаки, вони до вас із малим навідувалися. А ти все плакала-страждала, вірила-чекала…
— Слухай, це тебе не стосується! — Іринці стало аж не по собі. — Звідкіля знаєш?
— А ти здогадайся! Твоя мати з моєю товаришує, частенько навідується, все розказує. А вуха у мене є, — знизав плечима парубок. — Якщо не хочеш розлучатися, ми можемо влаштувати приємні періодичні зустрічі, він зроду ні про що не здогадається. Обіцяю: тобі сподобається!
Іринка вражена почутим. Невже це не слухові галюцинації? А їй же здавалося, що хай там хто, а Васько завжди буде другом. Просто другом. Майже рідною людиною. Усе зрозуміє. Підтримає. В дитинстві так славно було з ним гратися. А виявляється, он воно що! Вона уважно подивилася на обличчя Васька, зазирнула в його світло-карі очі. І усвідомила, що той, кого бачить, давно вже не дитина. Іринка рвучко підвелася, вручила йому свою ще не відкриту порцію морозива.