— Смачного! А розмовляти нам більше ні про що. Прощавай.
VIII
Іринка спішить до батьків. Аби якнайшвидше обійняти свого любого синочка. «Мабуть, уже прокинувся, просто мама з татком не хочуть турбувати», — думає вона. Ага, у неї ж «побачення з другом»… Трохи неприємно, що так склалося. Але це на краще, тепер зрозуміло, що до чого і хто чим дише. Власне кажучи, Іра добре навчалася, у тому числі встигла прослухати курс лекцій вікової психології. І чудово розуміє: це абсолютно нормально, коли хлопчакам подобаються трохи (і навіть значно) старші дівчатка. Але ж вона сама нічого «такого» до Васька не відчуває, от і вважала, нібито це справжня дружба без усіляких там симпатій. А тепер все зрозуміло, на душі стало якось порожньо і трошечки навіть мерзотно! От як цьому Васькові не соромно, га? А йому таки не соромно! Сидить там собі, наминає морозиво, та й думає, що Іра просто не зрозуміла і не оцінила свого щастя!
— Агов! Що це ти йдеш і нічого перед собою не бачиш? — біля під’їзду стоїть її благовірний із якимись пакунками.
— Все, що мені треба, я бачу, не переймайся.
— Я взагалі нічого не розумію! Нічого мені не сказала, втекла з дитиною о батьків. Ще й ключі сусідом передала. Телефоную, а мені говорять, що абонент поза зоною досяжності. Як тут не перейматися?
— А хіба тобі є до нас діло? Тільки-но ми з Богданчиком пішли до лікаря, як ти одразу ж привів додому невідомо яку дівицю. От скажи мені, як так можна?
— Ти що, зовсім здуріла? Чи мультиків передивилася?
— Як ти зі мною розмовляєш? Між іншим, у мене докази навіть є! На, дивись! — Ірина повільно і обережно дістала із медальйону на шиї довжелезну темну волосину. Її обличчя так і випромінює зневагу та ображену гордість. Санько ж, замість того, щоб навколішки просити пробачення та розкаятися, чомусь розреготався.
— Це зовсім не те, що ти подумала!
— Ага, звичайно! Щоб ти знав, усі зрадники саме так і кажуть.
— Сонечко, що з тобою? Казок перечитала чи мультиків дивилась надто багато? Я тільки вас із Богданчиком люблю. Як ти навіть думати про всяке таке можеш? А про волосину треба було одразу сказати. Тут така історія…
— Ну-ну?
— Пам’ятаєш, я ж ото за компом сидів, ти сварилась на мене. А то я одну штуку намагався створити, гру. І от у мене все-таки вийшло. Коштують такі розробки дорого. А мені пощастило знайти замовника швидко, та що так швидко, миттєво.
— І де ж ти його шукав? — Іра примружила очі, стримуючи посмішку. Вона уже здогадалась, що замовник — той парубок із довгим волоссям, про якого їй розповів M&M's.
— На форумі спеціальному. Ми зустрілися, спершу я йому показав гру, розповів, що до чого, а потім він пішов по дискету і гроші. Тим часом я збігав у маркет підкупити продукти, щоб коли ви з Бодею повернетеся, все було на місці. Я ж не хочу, щоб ти всі оці пакунки тягала. І тут вертаюсь я додому, як цей замовник, Антон, уже спішить до мене з дискетою. Разом ми й зайшли у квартиру. M&M's біля під’їзду, на лавці, відпочивав з газеткою. А невдовзі прибіг до мене із ключем, каже, що ти передала. Я спершу не второпав, що до чого. Та й голова трохи іншим була зайнята. А потім, як уже Антон розплатився та й пішов собі, я пригадав, що ти про розлучення говорила, ну й побіг до M&M's-а, запитати, в якому настрої ти була…
— І що ж він тобі сказав?
— Та нічого. Біжи, каже, рятуй свою родину, бо молоді ви, це дурниць наробите. От я і побіг.
— Та нам і тут добре. Не треба було турбуватися…
— Мені без вас недобре… Он глянь, що я тобі купив! Я знаю, ти про таку міряла! — Санько дістав із кишені джинсової сорочки маленький пакуночок із каблучкою.
— Не треба було витрачатися! — начебто байдуже сказала Ірина. А сама аж сяє радощами! Отримувати подарунки від коханого завше приємно. Особливо якщо це сюрприз.
— Треба… От поміряй. І забираємо Богданчика та повертаємось додому, скоро нам мої батьки по скапу зателефонують. Вони нас усіх бачити хочуть. Наполягатиму, щоб поверталися із цих своїх заробітків. Вони-то кажуть, що в Італії майже райське життя, та я не вірю, що тії гроші насправді так легко їм даються. Тепер я знаю, що зможу нормально нас забезпечувати. І квартиру будемо винаймати, це не проблема. А трохи назбираємо грошенят, то й власне житло придбаємо. Може, навіть хатинку в селі. Чому б і ні? Свіже повітря, своя городина, ти у дитсадочку місцевому якраз працюватимеш…
Каблучка уже на пальчику Ірини. Саме враз, Санько ж бо точно знає розмір — шістнадцятий із половиною… Коли вони одружувались, коштів на таку прикрасу, про яку дівчина мріяла, просто не було. А чоловік, бач, запам’ятав. І таки справдив мрію своєї коханої.