— Це дуже, цікаво, я просто заздрю вам.
Мені теж хотілося б сьогодні виїхати на «Колумбії», але, за моїм планом, я сьогодні фотографую Соколине і побут рибалок. Другим разом сподіваюся обов'язково поїхати з вами. Ви тоді вже матимете стаж і виглядатимете досвідченим морським вовком.
Люда у відповідь дзвінко розсміялася. Їй було хороше й приємно стояти на палубі шхуни, відчувати гаряче сонце, милуватися простором бухти, краєвидом острова і слухати приємні слова. Анч їй подобався. Він розумівся на багатьох речах, а особливо на спорті, якому вона приділяла багато уваги. Дуже легко він підтримував веселу розмову.
— Гаразд, — сказала Люда. — Але треба спитати мого прямого начальника. Марку! Ти не заперечуєш?
Юнга, не дивлячись на фотографа, — він чомусь відчував до нього антипатію, — відказав:
— Коли на посаду мого помічника, то згоден, але ще перевірю, чи зуміє він юшку з риби та кашу пшоняну зварити.
— О, я згоден, — усміхнувся Анч. — Можу навіть борщ з морської води.
Жартівлива розмова припинилась, коли «Колумб» підійшов до Соколиного і екіпаж помітив на березі свого шкіпера.
— Що, запізнилися? — гукнув Левко.
Але Стах мотнув головою, що означало — ні.
Анч, познайомившись із шкіпером, попрохав взяти його іншим разом у море. Стах погодився, навіть пропонував їхати зараз, але фотограф, жалкуючи, послався на свої плани і відмовився, розпрощався й подався у виселок. Очерет наказав команді включити мотор і виходити з бухти.
«Колумб» ішов на південь. Там, за обрієм, на віддалі приблизно тридцяти кілометрів, тяглася невеличка обмілина, де останні дні рибалки з Лебединого острова брали багато скумбрії. Ця маленька хижа риба високо ціниться за своє смачне м'ясо, і рибалки енергійно переслідують її. Перезимувавши далеко на півдні, вона весною масами йде в наше південне море і розходиться по ньому великими зграями, шукаючи поживи — дрібної рибки, рачків, молюсків. Свої шляхи скумбрія часто змінює, і трапляються роки, коли рибалки майже не знаходять її. Два роки підряд рибалкам з Лебединого не щастило. Вони майже не бачили цієї риби. Тиждень тому велику кількість скумбрії на цій мілині виявила рибальська бригада Тимоша Бойчука. Тепер лсбединці надолужували недолов за минулі роки.
Шхуна йшла під мотором. Правда, дув легенький вітерець, але він був майже супротивний Марко пояснив Люді, що це — «зюд-тен-вест», інакше кажучи «вітер вісімнадцятого румба». Дівчина знайомилась по черзі з роботою моториста і стернового, бо юнга на «Колумбі» давно заслужив право називатися помічником обох і завжди міг замінити і того й другого. Люда скоро помітила, що Марко виконує не лише ці обов'язки. Записи до журналу також заносив він, а дядько Стах додавав тільки свій незграбний підпис. Він з більшою охотою підстругував лави, лагодив двері, зашивав паруси, змотував у бухту трос[1] або замінював на стерні Андрія. Маючи, хоч і в жарт, Люду за свого помічника, Марко показував їй все, що він робив на шхуні. Нарешті, з однієї скрині він вийняв радіоприймач і пояснив дівчині, що минулого року у нього з'явилося бажання зробитись радистом. Він роздобув книги, ходив у Лузанах на радіостанцію по консультацію, придбав радіоприймач, вивчив азбуку Морзе і мріяв про радіопередавач на «Колумбі».
— Коли я буду штурманом, це мені пригодиться, — пояснив він Люді.
Сонце припікало. На палубі шхуни розтоплювалась смола, що нею було прошпакльовано настил. Смола липла до підошов. Люда глянула на термометр: він показував 32°.
— Скупатися б, — сказала вона Маркові, — спинити б шхуну хвилин на п'ять.
— Ну, шкіпер для цього не спинятиметься, — відповів Марко, — а от коли підійдемо до шаланд, там можна буде.
— Я на таких глибоких місцях ще ніколи не купалась. Як подумаєш про глибину, стає моторошно.
— Ти про це не думай. А плавати тут, мені здається, легше, пірнати ж дуже глибоко нецікаво. Я люблю на такому місці пірнати, де можна діставати дно. Пірнути і винести з собою на поверхню жменю піску або камінь.
— А ти добре пірнаєш? Під водою довго тримаєшся?
— Та ні, так собі.
Стах розглядав море в бінокль і помітив в далині шаланди. Гукнув Андрієві взяти трохи ліворуч.
— Хай Люда стане до стерна, — сказав Андрій, виконавши команду. — Ото рибалки здивуються, коли побачать, що вона «Колумба» привела.
— Коли має охоту, хай стає, — погодився шкіпер.
— Ставай сюди, дівко, — покликав Люду Андрій.
До шаланд вони йшли ще півгодини, і весь час Люда з гордістю не випускала з рук стерна. Коли шхуна підійшла до рибалок і на ній побачили нового стернового, то привітали його вигуками. Дівчина розчервонілася від похвали і, передавши стерно Андрієві, який за цей час з насолодою скурив кілька товстелезних самокруток, сказала шкіперові, що в нагороду вимагає дозволу на купання. Її підтримали моторист і Марко. Стах погодився і сказав, що, як навантажать шхуну рибою, дасть їм десять хвилин на купання.