Шхуна йшла під мотором. Правда, дув легенький вітерець, але він був майже супротивний. Марко пояснив Люді, що це — «зюд-тенвест», інакше кажучи «вітер вісімнадцятого румба». Дівчина знайомилась по черзі з роботою моториста і стернового, бо юнга на «Колумбі» давно заслужив право називатися помічником обох і завжди міг замінити і того й другого. Люда скоро помітила, що Марко виконує не лише ці обов’язки. Записи до журналу також заносив він, а дядько Стах додавав тільки свій незграбний підпис. Він з більшою охотою підстругував лави, лагодив двері, зашивав паруси, змотував у бухту трос[11] або замінював на стерні Андрія. Маючи, хоч і в жарт, Люду за свого помічника, Марко показував їй все, що він робив на шхуні. Нарешті, з однієї скрині він вийняв радіоприймач і пояснив дівчині, що минулого року у нього з’явилося бажання зробитись радистом. Він роздобув книги, ходив у Лузанах на радіостанцію по консультацію, придбав радіоприймач, вивчив азбуку Морзе і мріяв про радіопередавач на «Колумбі».
— Коли я буду штурманом, це мені пригодиться, — пояснив він Люді.
Сонце припікало. На палубі шхуни розтоплювалась смола, що нею була прошпакльовано настил. Смола липла до підошов. Люда глянула на термометр: він показував 32°.
— Скупатися б, — сказала вона Маркові, — спинити б шхуну хвилин на п’ять.
— Ну, шкіпер для цього не спинятиметься, — відповів Марко, — а от коли підійдемо до шаланд, там можна буде.
— Я на таких глибоких місцях ще ніколи не купалась. Як подумаєш про глибину, стає моторошно.
— Ти про це не думай. А плавати тут, мені здається, легше, пірнати ж дуже глибоко нецікаво. Я люблю на такому місці пірнати, де можна діставати дно. Пірнути і винести з собою на поверхню жменю піску або камінь.
— А ти добре пірнаєш? Під водою довго тримаєшся?
— Та ні, так собі.
Стах розглядав море в бінокль і помітив вдалині шаланди. Гукнув Андрієві взяти трохи ліворуч.
— Хай Люда стане до стерна, — сказав Андрій, виконавши команду. — Ото рибалки здивуються, коли побачать, що вона «Колумба» привела.
— Коли має охоту, хай стає, — погодився шкіпер.
— Ставай сюди, дівко, — покликав Люду Андрій.
До шаланд вони йшли ще півгодини, і весь час Люда з гордістю не випускала з рук стерна. Коли шхуна підійшла до рибалок і на ній побачили нового стернового, то привітали його вигуками. Дівчина розчервонілася від похвали і, передавши стерно Андрієві, який за цей час з насолодою скурив кілька товстелезних самокруток, сказала шкіперові, що в нагороду вимагає дозволу на купання. Її підтримали моторист і Марко. Стах погодився і сказав, що як навантажать шхуну рибою, дасть їм десять хвилин на купання.
Негайно взялися до роботи, допомагаючи рибалкам перевантажувати рибу та розміщувати її на шхуні.
Потім «Колумб» одійшов від шаланд, щоб не заважати рибалкам, і шкіпер дав команді п’ятнадцять хвилин на купання.
Роздягання зайняло півхвилини. Левко й Люда перші шубовснули у воду. Марко затримався на шхуні, викинув за борт товстий трос, прикріплений до щогли, і пояснив, що він буде замість трапа. Потім, гукнувши до Люди, щоб вона звернула на нього увагу, кинув у море монету і сам стрибнув за нею. З шумом прорвав водну поверхню і зник. Минула хвилина, поки з води показався кулак, а потім голова хлопця. Він одсапувався, фиркав і шукав очима своїх товаришів. Побачивши, показав монету, яку впіймав під водою.
— Здорово, — сказала Люда, повернувши голову до Левка.
— Що там здорово, — хитро посміхаючись, відповів Левко. — Я можу краще.
— Ну, покажіть краще.
— О, будь ласка! — Левко поплив до шхуни.
Моторист виліз на палубу, дістав з кишені своєї роби монету, кинув її за один борт, а сам, витягши руки вперед, плигнув за другий. Він дуже довго не з’являвся, нарешті виплив біля корми. Він важко дихав. Підпливши до Марка та Люди, показав монету. Люда була вражена, їй не вірилося, що це справді можна зробити. Вона глянула на Марка, той сміявся.
— Це фокус, — заявила дівчина. — Треба було позначити монету.