Розрив між ідеями Лаутерпахта і Лемкіна тепер був глибшим. Ідеї Лаутерпахта щодо злочинів проти людяності і прав людини міцно закріпилися у цьому судовому процесі, вплинувши на усю справу. Здавалося, що ідея про те, що юрисдикція трибуналу обмежиться діями у воєнний час і під неї не підпадатимуть Нюрнберзькі расові закони, вбивства, вчинені після січня 1933 року і «Кришталева ніч», набувала дедалі більшої підтримки.
Через таку перспективу Лемкін був сильно засмучений. Він усе ще сподівався, що хід подій можна змінити, що аргументи на користь геноциду отримають підтримку і трибунал зможе засудити попередні дії нацистів. Він мав певні підстави для оптимізму: після кількох місяців мовчання, злочин геноциду повернули до слухань завдяки Девіду Максвеллу Файфу, який відкинув скептиків, а разом з ними і Лаутерпахта. З цим не погоджувалися американці, однак навіть тут, здається, були певні перспективи, як я дізнався з архівів Колумбійського університету.
Серед документів Лемкіна{620} я знайшов прес-реліз канцелярії Джексона від 27 липня, виданий на наступний день після його виступу перед трибуналом, але в якому не згадувалося про геноцид. У цьому документі під назвою «Спеціальне повідомлення № 1» зазначалося, що британці посилалися на «геноцид» під час допиту фон Нейрата, що цей термін вживав Шовкросс («кілька разів»), і що його буде «використано у презентаціях французів і росіян».
У цьому прес-релізі йшлося про те, що в разі засудження трибуналом обвинувачених за геноцид буде створено прецедент «для захисту таких груп людей на міжнародному рівні — навіть якщо злочин скоєно урядом проти власних громадян». Дехто з американської делегації підтримував Лемкіна. Він зберіг копію документа, який надихнув його тиснути далі.
Нагода продовжити цю справу несподівано з’явилася під час міжнародної конференції, що мала проводитися у серпні у Кембриджі, в Англії. Лемкіну дали зрозуміти, що його зусилля у справі геноциду будуть посилені, якщо йому вдасться переконати учасників конференції прийняти резолюцію, в якій буде висловлено підтримку його ідей.
Асоціація міжнародного права є поважною установою, заснована у 1873 році, з штаб-квартирою у Лондоні, але з корінням в Америці. Регулярне проведення конференцій було тимчасово зупинено після 1938 року, і поновлено через сім років під час сорок першої конференції, яка відкрила свою роботу 19 серпня 1946 року у Кембриджі. Триста юристів-міжнародників з’їхалися до міста з усієї Європи, окрім Німеччини, від якої не було жодного учасника.{621}
На конференції запропонували зробити переклик її впливових учасників. Серед названих прізвищ було багато тих, на кого я натрапив у своєму розслідуванні, яке почалося з Лемберга 1919 року. Там був Артур Гудгарт з пагорба з видом на Львув. Також був наставник Лаутерпахта сер Арнольд Макнейр і Егон Швельб, з яким Лемкін зустрічався у Лондоні. Сер Гартлі Шовкросс мав бути присутнім, але негода завадила його приїзду з заходу Англії. Лаутерпахт був присутній, його прізвище вказане в офіційному алфавітному переліку учасників, вище від Лемкіна у списку на п’ять юристів (який вказав свою адресу як «Міжнародний військовий трибунал», Нюрнберг, без номера кімнати). Вперше я побачив інформацію, що Лаутерпахт і Лемкін одночасно перебували в одному місті і в одній будівлі.
Слабке здоров’я Лемкіна мало не завадило йому бути присутнім. Він був дуже знесилений{622} після приземлення літака з Нюрнберга в аеропорті Кройдон у південному Лондоні. Через небезпечно високий тиск, він потребував невідкладної допомоги, але проігнорував пораду лікаря відпочити, і поспішив до Кембриджа, аби не пропустити відкриття конференції. Він був третім у списку промовців у день відкриття і виступав після вступного слова лорда Портера, судді і голови конференції. Портер закликав присутніх юристів бути «практичними» у своїй роботі і «стримувати свій ентузіазм» у вирішенні численних завдань, що стоять перед ними. «Невдала пропаганда поглядів схильна викликати ворожнечу», — нагадав він усім присутнім. Це був британський прагматизм{623}, який так ненавидів Лемкін.