Ці люди поводилися вкрай рішуче й цілеспрямовано, вони вирішили провернути всю справу за чотири ночі. Першої ночі в купе Голядкіна виявилися ви — і цим зруйнували їм усі плани. Другої ночі ви мимоволі врятували йому життя: баронеса, ніби у пориві шаленої пристрасті, прийшла до нього в купе, але ваша поява її сполохала. Третьої ночі, коли ви, ніби приклеєний, стовбичили коло дверей баронеси, поет накинувся на Голядкіна. І отримав по заслузі: Голядкін викинув його з поїзда. Ось чому ваш попутник так крутився вночі в ліжку. Він обмірковував те, що вже сталося, і те, що могло ще його чекати. Напевно, він думав і про четверту ніч — найнебезпечнішу, бо останню. Йому згадалися слова священика про тих, хто губить душу, проте робить це заради її спасіння. Відтак він вирішив загинути і розлучитися з діамантом, але так, щоби врятувати коштовність для її власниці. Ви проговорилися, що ваше ім’я занесене у поліцейську картотеку; він зрозумів, що якщо його вб’ють, то підозра впаде насамперед на вас. Четвертої ночі він показав два футляри, щоби грабіжники подумали, ніби існують два діаманти: справжній та підробка. На очах у всіх він програв діамант, причому програв людині, яка, по суті, навіть не вміє грати в карти; злодії вирішили, що він хотів змусити їх повірити, ніби він програв справжній камінь; вас приспали, підсипавши чогось вам у сидр. Потім вони вдерлися до росіянина в купе і почали вимагати діамант. Уві сні ви чули, як він повторював, що не знає, де коштовний камінь; можливо, він навіть вказав на вас, щоби тільки їх обдурити. У цього мужнього чоловіка все вийшло так, як він був задумав; на світанку ці негідники все ж його вбили, проте скарб залишався у надійному місці — у вас. Як тільки поїзд прибув до Буенос-Айреса, поліція схопила вас, а коштовність передала законній власниці.
Знаєте, мені здається, Голядкін просто розчарувався; він не розумів, чи варто йому жити далі, якщо двадцять жорстоких років не змилосердилися над княгинею, до того ж тепер вона керує борделем. Напевно, на його місці я так само боявся б майбутнього.
Монтенегро потягнувся за другою сигаретою.
— Стара історія, — сказав він. — Лінивий розум не встигає за геніальною інтуїцією художника. Я відразу запідозрив усіх цих людей: баронесу Пуффендорф-Дювернуа, Бабілоні, падре Брауна, а особливо — полковника Хераппо. Не переймайтеся, дорогий Пароді, я негайно переповім вашу версію представникам влади.
Кекен, 5 лютого, 1942 р.
Бог биків
Світлій пам’яті поета Александра Поупа[101]
Із притаманною йому зухвалою прямолінійністю поет Хосе Форменто не один раз повторював сеньйорам та кабальєро, що збиралися в Будинку мистецтв (де Флорида і Тукуман[102]): «На мою думку, не існує більшої насолоди для розуму, ніж стежити за словесними баталіями мого вчителя Карлоса Англада з таким собі Монтенегро, який немовби вигулькнув із вісімнадцятого сторіччя. Це виглядає десь так, як коли б Марінетті[103] виступив проти лорда Байрона, або як коли б автомобіль на сорок кінських сил виступив проти шляхетного й витонченого тільбюрі[104], або як коли б кулемет виступив проти шпаги». Потрібно сказати, що ці змагання приносили багато непідробної втіхи самим учасникам, які в жодному разі не страждали від зайвої скромності. Як тільки Монтенегро дізнався про викрадення листів (а він після одруження на княгині Федорівні полишив театр і на дозвіллі присвячував себе створенню довгого історичного роману, а також кримінальним розслідуванням), він відразу запропонував свої послуги Карлосові Англада — тобто, якщо точніше, свій розум і талант. Щоправда, пропонуючи допомогу, він наполегливо рекомендував Карлосові Англада зробити одну-єдину річ, а саме: відвідати виправну тюрму і камеру номер двісті сімдесят три, де відбував покарання його помічник Ісидро Пароді.
Пароді, правду кажучи, на відміну від наших читачів, про Карлоса Англада нічого не чув: не зачитувався ні його сонетами з циклу «Сенильні пагоди» (1912), ні пантеїстичними одами «Я — це вони» (1928), не заглиблювався у сенс великих літер у «Бачу і смокчу» (1928), не прочитав нативного[105] роману «Нотатки гаучо» (1931), ані жодного з «Гімнів до мільйонерів» (п’ятсот пронумерованих примірників і масовий наклад у типографії «Першопрохідці Дона Боско», 1934), він також не читав «Книги антифонів для хлібів та риб» (1935) чи хоч і вкрай скандальних, однак дуже змістовних післямов до книг видавництва «Мензурка» («Маски крадія, видані під егідою Мінотавра», 1939).[106]
101
Александер Поуп (1688—1744) — великий англійський поет XVIII ст., перекладач Гомерової «Іліади», автор епітафії на надгробку сера Ісаака Ньютона. Це оповідання в загальних рисах може бути співвіднесеним з поемою Поупа «Викрадення локона».
102
Реальне місце в Буенос-Айресі, менш аніж за квартал від дому, де народився Борхес; саме туди маленький Борхес приходив з батьком, знавцем англійської та іспанської поезії, поетом і автором одного опублікованого історичного роману.
103
Філіппо Томмазо Марінетті (1876—1944) — італійський поет, один із основоположників футуризму, водночас був одним із основоположників італійського фашизму, поряд із Муссоліні.
104
Тільбюрі — легка відкрита двоколісна карета, з дашком або без, розроблена на поч. XIX ст. однойменною лондонською фірмою.
105
Нативний, з лат. nativus — природжений, той, який перебуває в природному стані, немодифікований. Протиставляється модифікованому, ненатуральному, неприродному, неприродженому і т. д.
106
Повна бібліографія Карлоса Англада включає також гранично натуралістичний роман «Плоть салону» (1914), патетичну палінодію «Дух салону» (1914), маніфест «Слово до Пегаса» (1917), який нині дещо втратив своє значення, подорожні нотатки «На початку був пульманівський вагон» (1923) і чотири пронумеровані числа журналу «Нуль» (1924—1927). (Прим. автора).