Выбрать главу

Мій перший твір — «Сенильні пагоди» — надихнув її на створення сонетів. Я працював над цими текстами Маріанни. Часом вона використовувала александрійський вірш, що зраджувало її істинну схильність — писати верлібром. Тепер вона захоплюється есеїстикою. І вже написала «Дощовий день», «Мій пес Боб», «Перший день весни», «Битва під Чакабуко», «Чому я люблю Пікассо», «Чому я люблю свій сад» і таке інше. Все ж я спробую висловлюватися точніше, немов я — злодій на допиті у поліції, щоби вам було легше мене зрозуміти. Як усім відомо, я за своєю природою надзвичайно комунікабельний; чотирнадцятого серпня я щонайгостинніше роззявив пащу свого шале і впустив усередину страшенно цікаву компанію авторів та передплатників «Мензурки». Перші вимагали опублікувати їхні твори; другі — повернути гроші, заплачені ні за що. Я обожнюю такі ситуації і почуваю себе в них десь так, як підводний човен на великих глибинах. Забава тривала до другої ночі. Бійки — моя стихія: я змайстрував барикади з крісел і стільців, таким чином я зумів урятувати добру частину посуду. Форменто, який виступав у ролі радше Улліса, ніж Діомеда, намагався втихомирити людей, що сперечалися, і ходив поміж ними з дерев’яною тацею, на якій височіла гора печива та стояли пляшки з «Наранха-більц». Бідолашний Форменто! Насправді він доносив нові снаряди своїм ворогам — і вони тут же їх задіювали. Коли останній pompier[111], тобто останній із цих кретинів пішов, Форменто вкотре довів свою вірність (о, я цього ніколи в житті не забуду), виливши на мене глечик води, щоб я міг прийти до тями. Моя свідомість запалала яскравим полум’ям, ніби всередині мене запалили три тисячі свічок. І знаєте, я, доки перебував у цьому колапсі, створив дещо головоломне; ну звісно, я про поезію. Назва вірша — «Стоячи на імпульсі», а його останній рядок — «і Смерть я впритул розстріляв». Якби я дав вислизнути з підсвідомості такому матеріалу, то цієї помилки я би собі не пробачив. Але продовжити розпочате мені не вдалося, тож я відпустив свого вірного учня. Він же під час словесних баталій загубив своє портмоне. Чесно зізнаюся: я вирішив допомогти йому, щоб він міг доїхати до Сааведри[112]. Ключ від мого неприступного «Ветере» я завжди ношу при собі, в кишені; я сягнув по ключ, приноровившись, застромив його у замкову щілину і зробив один оборот. Відчинивши сейф, я побачив належні кошти, але не побачив листів Мончі (вибачте, листів Маріанни Руїс Вільальби де Муньягоррі). Я сприйняв цей удар незворушно, бо завжди використовую «Розум» і несхитно дивлюся у майбутнє. Я обшукав цілий будинок і все довкола — від ванної кімнати до вигрібної ями. Та результат моїх дій виявився негативним.

— Я впевнений, що листів у шале вже немає, — промовив густим басом Форменто. — Вранці п’ятнадцятого числа я приніс з «Ілюстрованого дзвону» матеріали, які маестро потребував для роботи. І негайно долучився до пошуків. Але також нічого не знайшов. Ні, неправда. Я знайшов дещо вкрай цінне як для сеньйора Англада, так і для нашої країни. Йому, як і будь-якому поетові, притаманна неуважність, тож він якийсь час не розбирав кореспонденцію в передпокої, там утворилася ціла гора паперів, серед яких загубився справжній скарб — чотириста дев’яносто примірників «Записок гаучо», що вже давно зробилися раритетом.

— Пробачте моєму учневі. Коли йдеться про літературу, він втрачає почуття міри, — поквапливо зауважив Карлос Англада. — Людину вашого розумового складу не можуть цікавити наукові знахідки, адже вас вислали в суворі краї кримінальних тем та сюжетів. Тож ось вам самі лише голі факти: листи зникли, і якщо вони потраплять до рук нешляхетної зловмисної людини, то ці щирі зізнання світської дами, її сентиментальні роздуми, плоди напруженої праці сірої субстанції, можуть стати першим каменем у великому скандалі. Йдеться про документ людської душі, де поряд із взірцями ідеального стилю, що сформувався під моїм впливом, — делікатні жіночі таємниці. Висновок: це може стати ласою здобиччю для видавців-піратів, яких чимало розвелося по той бік Анд.

2.

За тиждень по тому довгий «кадилак» зупинився на вулиці Лас Ерас перед воротами національної виправної тюрми. Дверцята відкрилися. З автомашини вийшов джентльмен: сірий піджак, вільні брюки, світлі рукавички, тростина з набалдашником у формі собачої голови. Він рухався зі старомодною елегантністю і впевнено перетнув невеличкий сквер.

вернуться

111

З франц. — пожежник. Тут — безцеремонний хам.

вернуться

112

Район в Буенос-Айресі, названий на честь Корнеліо Сааведри (1759—1829); одночасно співавтори «Шести головоломок…» обігрують сервантесівські алюзії.