Наступного дня він запросив мене відвідати селище Пілар. Ми вирушили удвох на його невеличкій бричці. Я як істинний аргентинець на повні груди вдихав насичене пилюкою повітря пампасів — справжнісінької запилюженої пампи. Розкішне сонце кидало своє проміння на наші голови. Уявіть собі, з'ясувалося, що наша Поштова спілка опікується навіть такою дірою, де й доріг справжніх, по суті, нема. Поки Муньягоррі споживав у місцевому барі алкогольні напої, я довірив поштовій скриньці дружнє послання до свого видавця, написане на звороті фотографії, де я — у костюмі гаучо. Та моє повернення на віллу не належало до приємних. До вибоїн та ям на нашій хресній дорозі додалися незграбні рухи до краю п’яного Муньягоррі; якщо чесно, то я відчував деяке співчуття до цього раба оковитої й щиро пробачив йому всі прикрощі, що їх він мені завдав. Він шмагав коня батогом так, ніби то був його син, бричка нещадно скрипіла, і я, доки ми їхали, багато разів прощався з життям.
На віллі мені ледве вдалося прийти до тями — за допомогою компресів та завдяки читанню «Маніфесту Марінетті».
Тепер, доне Ісидро, ми плавно наближаємося до вечора, коли стався злочин. Провісником нещастя виявився один жахливий інцидент. Муньягоррі, дотримуючись настанов мудрого Соломона, безжально відлупцював Пампу по задку, бо хлопчина, звабившись підступними принадами екзотичності, піддався спокусі й відмовився носити атрибути гаучо — ніж та батіг. Його гувернантка, міс Більгем, дозволила собі втрутитися, цілком забувши, це я вам до слова кажу, де її місце, і почала вкрай різко читати нотацію Муньягоррі, відтак ця вельми неприємна сцена вкрай затягнулася. Я готовий заприсягнути, що гувернантка не стрималася тільки через те, що вже знала, що отримає іншу роботу, я собі думаю, що Монтенегро, який примудряється всюди знаходити добрі душі, встиг запропонувати їй якусь працю в княгині на набережній Авільянеда.
Ми дещо знічено вийшли з вітальні. Господиня дому, Маестро і я пішли до австралійського ставка[125]. Монтенегро і гувернантка повернулися в дім. Муньягоррі, якого цікавила тільки виставка, зовсім байдужий до краси природи, вирішив ще раз подивитися на биків. Усамітнення і робота — два стовпи, що підтримують творця. На першому ж повороті я скористався нагодою і відстав від своїх друзів, щоби повернутися до себе в кімнату, яка могла вважатися моїм сховком у буквальному сенсі цього слова: там не було вікон, туди не долинав гамір зовнішнього світу. Я засвітив лампу і поринув у переклад «La soirée avec М. Teste»[126]. Але працювати не зміг. У сусідній кімнаті спілкувалися Монтенегро та міс Більгем. Я не зачиняв дверей: по-перше, щоб не образити міс; по-друге, щоб не задихнутися. Другі двері з моєї кімнати, як ви знаєте, виходили на господарський дворик, де завжди клубочаться дим і пара.
125
Тип штучних водойм в багатих латиноамериканських маєтках — «солоні (голубі) ставки» з дном, викладеним камінням. Щоби вони не заростали, їх спеціально штучно засолювали, причому концентрація солі зазвичай була вищою, ніж у морській воді.
126
«Вечір з паном Тестом» — відомий твір Поля Валері; за задумом, це «сократівський» текст і обігрування діалогів Платона.