Післяобідня пора на віллі «Кастелламаре» проминула під знаком діалектики.
— Що ж, я вкотре готовий процитувати мого старого друга маестро Корреаса[159], — солідно, як надзвичайно ерудована людина, промовив Бонфанті. Здавалося, він творить єдине ціле зі своєю сумкою з дрібної рисової рогожі, теплим светром спортивного клубу «Уракана», шотландським галстуком, скромною сорочкою цегляного кольору, коробкою олівців, гігантською авторучкою і ручним суддівським хронометром. — Він би на це сказав, що ми пішли стригти вовну, а повернулися стриженими. Невігласи, які орудують нині у клубі «Pathé-Baby», нахабно нас ошукали: вони влаштували показ фільмів Яннінгса, але ніби випадково забули показати найголовніший з-між них, справді найважливіший. Адже нам не показали екранізацію батлерівської сатири «Ainsi va toute chair» — «Шлях усякої плоті».
— Як на мене, ми втратили зовсім не багато, — прокоментувала Пуміта. — Усі фільми Яннінгса — так чи інакше переспіви «Шляху всякої плоті». Завжди один і той же сюжет: спочатку героєві неймовірно щастить, а потім ціле його життя обвалюється, біда іде за бідою. І все дуже нецікаво, бо надто нагадує нашу дійсність. Я готова посперечатися, що Командор зі мною погодиться.
Командор не відповів, зате моментально відгукнулася Маріанна:
— Ти так кажеш на зло мені, адже це я вас туди повела. А сама ти весь цей час проплакала, мов остання дурепа, незважаючи на rimmel[160].
— Це правда, — сказав Рікардо. — Я сам бачив, як ти плакала. А потім ти починаєш дратуватися і п’єш снодійне, яке стоїть у тебе на комоді.
— До всього іншого, ти від нього починаєш сходити з розуму, — різко кинула Маріанна. — Адже лікар тобі казав, що ця гидота шкідлива. Я — це щось зовсім інше, адже мені доводиться постійно воювати зі слугами.
— Подумаєш, якщо не засну — буде час над дечим поміркувати. Крім того, це ж не остання ніч у моєму житті. А чи вам, Командоре, не здається, що є долі, котрі дуже нагадують ті, які ми бачимо у фільмах Яннінгса?
Рікардо зрозумів: Пуміта хоче змінити тему, щоб не говорити про своє безсоння.
— Пуміта правду каже, від долі не втечеш. Ви пам’ятаєте Морганті? Він грав у поло, як той звір, а потім купив собі опудало ворона, і це принесло йому нещастя: все пішло шкереберть.
— О ні! — закричав Командор. — Як може homme pensante[161] вірити у такі забобони?! Я, наприклад, здатний легко захистити себе за допомогою ось цієї кролячої лапки, — він вийняв лапку із внутрішньої кишені смокінга й енергійно нею помахав.
— Це називається прямим ударом у щелепу, — з цілковитою готовністю підтримав його Англада. — Чистий розум — і ще раз чистий розум…
— Ні, я впевнена, що є долі, в яких нічого не стається випадково, — і далі наполягала Пуміта.
— Знаєш, якщо це камінь у мій город, то ти тицяєш пальцем у небо, — розлютилася Маріанна. — Так, дійсно, у нас вдома не вщухають сварки, але в цьому винний Карлос: він постійно за мною шпигує.
— Але ж у житті ніщо не може відбуватися випадково, — трагічним тоном прожебонів Кроче. — Якщо не буде належного керівництва і сильної поліції, ми моментально потонемо у російському хаосі, настане диктатура чекістів. Наразі ми встигли переконатися: в країні Івана Грозного давно покінчили зі свободою.
Рікардо довго думав, а тоді сказав:
— Ці справи — це таке собі, знаєте, діло, яке ніколи не відбувається без причини. І… Ну, якщо нема порядку, то навіть корова може залізти у відчинене вікно.
— Навіть містики, містики щонайвищого — орлиного — польоту, такі як Тереза де Сепеда-і-Аумада[162], чи Рюйсбрук[163], чи Боско[164], — підхопив Бофанті, — керуються установленнями церковної цензури.
Командор ударив кулаком по столі:
— Бонфанті, я не хочу вас ображати, але давайте-но грати відкрито: ви міркуєте як справжній католик. Щоб ви знали, ми, члени Ложі Великого Сходу Шотландського Обряду, вдягаємося як священики і маємо на все свої особливі погляди. Кров закипає, коли я чую, що людині не дозволено робити всього того, що їй робити хочеться.
159
Гонсало де Корреас (1570—1631) — іспанський енциклопедист і письменник, автор відомого «Словника прислів’їв та приказок» (1620).
160
Rimmel — британська марка декоративної косметики для жінок, елітна і популярна настільки, що нею користувалася королева Вікторія.
162
Свята Тереза Авільська (1515—1582) — іспанська черниця-кармелітка, засновниця ордену Босих кармеліток, перша жінка-письменниця Іспанії, автор численних містичних творів. Католицька церква зараховує її до Вчителів Церкви.
163
Ян ван Рюйсбрук (1293—1381), або Ян Дивовижний — фламандський містик, католицький святий. Був відомий як «Doctor ecstaticus» (буквально ecstaticus — «сповнений захвату»).
164
Джованні Боско (1815—1888) — канонізований 1934 року італійський священик, засновник ордену салезіан, один із великих містиків.