Прошу вас про єдине, сеньйоре Пароді, не робіть з історії з котом негативних висновків про звичаї мешканців готелю. І для нас там світить сонечко; хоча деякі неприємні події залишили в мені несмачний осад, потім я оцінив їх із філософської точки зору — і сам же й посміявся над пережитими мною страхами. Навіщо ходити далеко?! Ось вам, наприклад, історія про деякі послання, написані синім олівцем. Ви тільки послухайте! Є люди, що не пропустять жодного приводу доскіпатися, їм аби привід поляскати язиком і попліткувати; вони все про всіх знають, але своєю маячнею наганяють на слухачів сон. А ось я кого хочете переплюну, якщо треба розповісти нову цікаву оповідку. Отже, одного дуже недоброго дня я повитинав ножицями багато сердечок із паперу, бо сорока принесла мені на хвості, нібито Хосефа Мамберто, племінниця галантерейника, яка крутила спідницею перед Файнбергом, — так ось, начебто ця Хосефа намагалася отримати назад ту нещасну блузу, що належалася їй за вже погашений купон. Щоби кожна муха в нашому готелі була в курсі цієї справи, я на всіх паперових сердечках написав вельми дотепний текст, звичайно, змінивши почерк. Написав же я ось що: «Сенсація! Новина! Хто у нас вже ось-ось-ось одружується з X. М.? Відповідь: пожилець готелю в блузі!» Я сам поширював сердечка і, коли ніхто не бачив, підсовував їх під двері, навіть під двері до туалету. Хочу вас запевнити, того дня їсти мені хотілося не більше, ніж поцілувати себе в лікоть, так я нетерпеливився; я ж бо не знав, чи вдасться мені ця витівка. Але страх, що я пропущу обідню другу страву, змусив мене з’явитися до їдальні вчасно. Я був у самій блузі, дуже собою задоволений, сидів на своєму місці та калатав ложкою по тарілці, щоби на мене звернули увагу та щоби помітили мою пунктуальність. Нараз вискочив кухар, я прикинувся, наче з величезною цікавістю читаю, що саме написано на паперовому сердечку, а більше нічого довкола себе не бачу. Якби ви там були! Не людина той кухар — блискавка! Я не встиг утекти; він підняв мене правою рукою, лівою схопив мої сердечка, зіжмакав їх і безжально тицьнув мені ними до носа. Все ж ви не судіть суворо цього грубіяна, сеньйоре Пароді, я був сам винен. Занесло мене до їдальні в блузі, ось він і розлютився.
Шостого травня, о котрій саме годині — точно вам не скажу, за декілька сантиметрів від чорнильниці у формі голови Наполеона, що належала Сарлензі, лежала сигара. Сарленга, великий майстер обробляти і знаджувати клієнтів, вирішив таким чином переконати в респектабельності закладу досить впливового бідаку; той сеньйор був правою рукою директора Товариства перших холодів, і він прийшов запросити Сарленгу на свято до притулку «Унсуе»[260]. І ось, щоби переконати бороданя, аби той в нас поселився, Сарленга пригостив його сигарою. Той, звичайно, не змушував просити себе двічі, вхопив сигару і тут же її розкурив, так наче він сам папа римський.
260
З ісп. — сон. Однойменна притча Кафки — сон Йозефа К. про цвинтар, де художник, якого К. зустрів там, писав на надгробку слова «Тут лежить…».