За винятком Файнберга та вашого покірного слуги, коли сталося це страшне кровопролиття, всі решта, по суті, залишалися в готелі. Згодом з’ясувалося, що Сарленги теж не було на місці, він їздив на півнячі бої до «Сааведри»[273], на яких переміг півень падре Арганьяреса[274].
Минуло вісім днів. Туліо Савастано вихором увірвався до камери двісті сімдесят три, стривожений і щасливий. Скоромовкою заторохтів:
— У мене для вас сюрприз, сеньйоре Пароді. Зі мною тут дехто до вас у гості.
За ним зайшов ледь захеканий, чисто виголений чоловік, із сивою кучмою волосся й очима ясно-блакитного кольору. Він був одягнений надзвичайно ретельно, костюм доповнювала краватка з вовни вікуньї[275]; крім того, Пароді зауважив, що у візитера дуже акуратно відполіровані нігті. Він та ще один гість, без сумніву, були шанованими клієнтами у своїх банках. А Савастано, мало не божеволіючи від щастя, вирішив догодити всім водночас, тож метався, наче ошпарений, по крихітній камері — то туди, то сюди.
— Цей добродій, кабальєрито, передав мені вашого листа, — промовив сивий сеньйор. — Але якщо ви бажаєте поговорити зі мною про вбивство Лімардо, то помилилися адресою: я тут ні до чого. Я вже до краю ситий цією історією, до того ж, і ви самі це розумієте, в готелі не вщухають суди та пересуди. Якщо ви, сеньйоре, до чого-небудь докопалися, то, прошу вас, поговоріть-но з цим молодим чоловіком, його звати Паголо[276], він займається розслідуванням цієї справи. Не сумніваюся, що він буде вдячний вам за будь-яку допомогу, бо слідчі нипають у цьому провадженні, наче негри у темній кімнаті.
— За кого ви мене взяли, доне Сарленга? Я не хочу мати з цією мафією ніяких справ. У мене є окремі здогадки, а якщо ви будете такі люб’язні та вислухаєте мене, то не пожалкуєте: це піде вам на користь.
Ми могли би почати з Лімардо. Цей чоловік, не обділений, дякувати богу, здоровим глуздом і кмітливістю, давав зрозуміти про себе, нібито він — шпигун, підісланий покинутим чоловіком сеньйори Хуани Мусанте. Що ж, це вельми цікава думка, але в мене виникнуло питання: навіщо вигадувати ще якогось шпигуна? Адже сам Лімардо, як відомо, працював на пошті в Бандерало. І як же можна не здогадатися, що якраз він і був чоловіком сеньйори? Ви ж не будете це заперечувати?
А тепер я розповім вам цілу цю історію, якою я її бачу. Ви відбили у Лімардо дружину — і залишили його в Бандерало, сам-на-сам із горем і розпачем. Після трьох років самотнього життя він не витримав і вирішив поїхати до столиці. Що з ним дорогою трапилося, ніхто не знає, відомо лише, що до готелю він прибув у жахливому стані, причому сталося це у дні карнавалу. Страхітливе паломництво з Бандерало до Буенос-Айреса коштувало Лімардо мало не всіх грошей та здоров’я. Приїхавши, він зачинився у своїй кімнаті; так він прожив у вашому готелі приблизно десяток днів, а тоді побачив свою дружину, заради якої він і подолав таку нелегку дорогу. За кожен день життя в готелі Лімардо платив по 0,95 долара, це остаточно вичерпало його запас грошей. Треба сказати, що ви ще у Бандерало пустили поголос (чи то з власної пихи, чи від жалощів), начебто Лімардо є справжнім чоловіком, рішучим та хоробрим, і що начебто він когось навіть убив. І ось тепер ви побачили його в себе в готелі, без жодного сентаво у кишені. Що ж, ви скористалися з нагоди і зробили йому послугу, цим ви його неймовірно гірко принизили. У цю мить між вами почалося змагання: ви намагалися принизити його, а він іще більше прагнув принизити самого себе. Ви запроторили його в кімнату по 0,60 долара, до найубогіших бідняків, а потім змусили наводити лад у рахунках, проте Лімардо і цього було замало; через декілька днів він узявся лагодити дах, який протікає; він навіть почистив вам штани. Ну, а сеньйора, коли побачила його вперше, страшенно розгнівалася і сказала, щоби він забирався геть.
Реновалес радий був би позбутися його, бо важко було дивитися, як низько може впасти людина — і як грубо ви з ним поводитеся. Та Лімардо все ж таки залишився в готелі, шукаючи нових принижень. Якось кілька лобуряк задумали пофарбувати кота, тоді Лімардо втрутився, одначе він керувався не тільки добрими намірами, а й бажанням отримати відсіч, прагнучи, щоби його побили. Так і сталося. Він своє отримав. А потім ви, на додачу, змусили його ковтати гидкий коктейль, присмачений вашою лайкою. Далі — історія, яка трапилася з сигарою. Розвагу влаштував росіянин, як наслідок — готель втратив цінного клієнта. Лімардо узяв провину на себе, але цього разу справа зійшла йому з рук, тому що вам несподівано спало на думку, чи не замислив він чогось жахливого, а отже, можливо, не просто так терпів усі ці приниження. Наразі події обмежувалися лишень стусанами і глумом, але Лімардо потребував рани глибшої і болючішої. І ось одного разу, коли ви посварилися із сеньйорою, Лімардо зібрав пожильців і почав прилюдно благати вас, щоби ви помирилися і поцілувалися на знак примирення. Ви просто подумайте, що за цим криється: законний чоловік збирає роззяв і вмовляє свою дружину та її коханця любити одне одного і не розлучатися. Отут уже ви прогнали його втришия. Але наступного дня він знову з’явився в готелі, ще й пригощав мате найупослідженішого з мешканців. Потім була історія з так званим пасивним спротивом, ви його били ногами, а він лежав і покірно зносив удари. Далі ви, щоби все ж таки зламати цього впертюха, поселили його в комірчині з мітлами і купою блощиць, через перегородку з вашою власного кімнатою, при цьому він міг чути абсолютно все, навіть ваші любощі з його дружиною.
273
Сааведра — іспанське прізвище і топонім; тут, оскільки в оригіналі це слово вжите в лапках, — сервантесизм. Насправді, Сервантес, пишучи другу частину «Дон Кіхота», збирався написати епізод з півнячими боями, але той факт, що Авельянеда (див. примітку вище), який написав лже-продовження «Дон Кіхота», написав там також і про півнячі бої, змусив Сервантеса відмовитися від первісного наміру. Тобто півнячі бої в «Сааведрі» — те, що могло би бути, але чого з цілковитою певністю не було. Взагалі, у Сервантеса з півнями дуже не складається. Єдиний півень, який фігурує в Сервантесових творах про Дон Кіхота, — намальований. Відтак півень падре в «Шести головоломках…» — алюзія на розмову між Дон Кіхотом і Санчею про те, що в мистецтві є правдою, а що — брехнею, і саме у зв’язку з цим згадується намальований півень, який настільки не схожий на півня, що під ним довелося написати — «Це півень» («Дон Кіхот», частина 2, розділ 3).
274
Арганьярес — як прізвище, очевидно, не існує, бо сприймалося би десь так само, як прізвища «Тухляк» чи «Смердючка». Борхес і Касарес використовують «падре Арганьяреса» з певною метою. Іспанською «арганьярес» — рослина Арганія колюча (Argania spinosa); це єдиний рід і вид у родині Сапотових. Вічнозелені арганїї культивуються як надзвичайно цінні (арганову олію отримують тільки ручною працею), але їхні плоди мають вкрай неприємний і дуже тривкий запах. У цьому контексті якраз і варто читати цілий фрагмент: неіснуючі півнячі бої, неіснучий падре, намальований півень; Сарленга бреше про те, де він був; дон Ісидро Пароді чудово це усвідомлює.
275
Вовна вікуній вважається найбільш рідкісною і дорогою вовною у світі, краватка з вовни вікунії приблизно у сто разів дорожча, ніж якісна шовкова краватка.
276
Натяк на Паголо із Флоренції (Маестро Паголо, Паоло даль Поццо Тосканеллі) — італійського астролога і лікаря, що жив у XV ст. і який намагався поєднати астрологію і медицину з етикою; висловлюючись по-сучасному, він встановлював діагнози і визначав захворювання, опираючись на «моральні злочини», одним із яких вважав недостатню турботу про себе.