— De la mesure avant toute chose[298]. Мабуть, не варто перебільшувати свої заслуги: я ще не можу похвалитися тим, що відшукав убивцю, зате я знайшов цього свідка, який занадто до всього присікується і з якого насправді кожне слово потрібно витягувати кліщами. Вам треба на нього повпливати, шановний Пароді, підбадьорити його: наприклад, розкажіть йому, я вам дозволяю, яким чином доморощений детектив на ім’я Хервасіо Монтенегро зумів у відомому вам експресі врятувати діамант російської княгині; до речі, згодом він запропонував їй свої руку та серце. Одначе давайте спрямуємо наші потужні юпітери у майбутнє, адже цікавить нас саме воно. Messieurs, faites vos jeux![299]
Я готовий поставити два проти одного, що наш товариш-дипломат прибув сюди власною персоною суто заради задоволення; це, звичайно, дуже похвально, він засвідчив таким чином свою повагу до вас. Але моя знаменита інтуїція нашіптує мені на вушко, що присутність тут доктора Туна все ж таки пов’язана з убивством на вулиці Декана Фунеса. Ха, ха, ха! В яблучко! Проте я не спочиватиму на лаврах: успіх першого прицільного удару спонукає мене до другого. Я готовий битися об заклад, що ваш гість, шановний доне Пароді, присмачив свою розповідь таємничими східними приправами, і це його фірмовий знак, він говорить стисло і з тонкою гармонією, що відповідає кольору його шкіри і всьому його вигляду. Я ніколи не дозволю собі сумніватися і кидати тінь на його достоту біблійну мову, повну настанов та алегорій, але наважуся припустити, що ви все ж таки віддасте перевагу моєму comte rendu[300], що наче суцільний нерв, скелет і м’язи.
Доктор Шу Тун знову заговорив, плавно і солодко:
— Ваш вулканічний колега промовляє з пишномовністю того, хто квапиться похизуватися своїми двома рядами золотих зубів. Натомість я хотів би ще раз узяти на себе невдячну ношу початої мною необтяжливої розповіді. Як Сонце, що бачить усе, хоча його власне сяйво є насправді невидимим, Тай Ань наполегливо і вперто продовжував свої кропіткі пошуки, вивчаючи звичаї спільноти, хоча її члени не звертали на нього ніякісінької уваги. Але людина слабка! Навіть черепаха, що поринає в замисленість, ховаючись під своїм міцним панциром, не є досконалою. Маг, при всій своїй обережності, зробив одну помилку. Якось зимової ночі, а це трапилося у двадцять сьомому році, він побачив, як під арками на площі Онсе група жебраків і волоцюг вчинила наругу над якимось нещасним, який лежав на мості, виснажений голодом та холодом. Жалощі Тай Аня стали вдвічі більшими, коли він побачив, що той бідолаха — китаєць. Добра людина подарує іншій листок із чайного дерева[301] — і при цьому не зійде з розуму. Тай Ань влаштував незнайомця, котрий мав досить виразне ім’я Фан Ше[302], у меблеву майстерню Немировського.
Лише деякими тонкими та благозвучними відомостями про Фан Ше я можу поділитися з вами. Якщо вірити побрехенькам із газет, він народився в Юньнані[303] і приїхав до Буенос-Айреса 1923 року, за рік до нашого мага. Він не раз гостинно приймав мене в себе на вулиці Декана Фунеса. Ми разом займалися каліграфією, сидячи в затінку верби, що росла всередині патіо; ця верба нагадувала йому, як він часом казав, густі дерева і чагарники, котрі прикрашали береги водойм, що ними багаті місця, де він народився[304].
— Як на мене, краще б вам уже закінчувати з тими всіма китайськими каліграфіями, викрутасами й іншими витребеньками, — зауважив детектив. — Час розповісти про людей, які мешкали в тому ж, що й він, будинку.
— Добрий актор не вийде на сцену, доки не завершиться будівництво театру, — заперечив Шу Тун. — Спочатку я, без ані найменшої надії на успіх, спробую описати вам дім, а потім — невпевненою рукою — спробую змалювати грубі портрети його мешканців.
— Поспішаю на допомогу, — раптом украй гарячково заговорив Монтенегро. — Споруда на вулиці Декана Фунеса — це дуже цікава masure[305] початку століття, одна з пам’яток нашої інтуїтивістської архітектури, де переможно панують простодушність і розкіш водночас, запозичені в італійців і незначно підкореговані під суворий латинський канон Ле Корбюзьє[306]. Пам’ять мене не зраджує. Ви ж бо вже бачите цей будинок: вчорашня небесно-голуба блакить на нинішньому фасаді перетворилася у щось біле та асептичне; всередині — мирний патіо нашого дитинства, де чорна рабиня сновигала туди-сюди зі срібним чайничком для мате, але тепер патіо затопила повінь прогресу, який приніс сюди екзотичних драконів та різного виду лаковані вироби — властиво, всі ті підробки, що виготовлялися руками нечесного, заповзятого шахрая Немировського. У глибині патіо — дерев’яна халабуда, житло Фан Ше, поряд із халабудою — зелена сумовита верба, яка своїм тужним листям втішає вигнанця в його скорботах. Непоказна, але міцна огорожа у півметра заввишки відділяє ці володіння від сусіднього пустирища; це одне з тих мальовничих пустирищ, які дотепер залишаються незабудованими навіть у самому серці величезного сучасного міста, і куди час від часу місцевий котяра, що живе на даху, приходить пошукати цілющого зілля, щоб залікувати свої болячки — хвороби самотності неприкаяного célibataire[307]. Перший поверх віддали під торговий зал і atelier[308] [309]. Верхній поверх, а я говорю, cela va sans dire[310], про часи, які передували пожежі, був житловим приміщенням, неприступною фортецею at home, окрушиною Сходу, яку перевезли, з усією специфікою і деталями, до нашої федеральної столиці.
298
З франц. — «Головне — це почуття міри», «Почуття міри — насамперед». Парафраз вірша Поля Верлена «Мистецтво поезії» (1874): «De la musique avant toute chose» — «Музика — на першому місці», «Головне — це музика».
301
Алюзія на китайську приказку про чай: «Випив — зрозумів» (喝 就 和道 了), яка має багато похідних ідіом; подарувати листок з чайного дерева — значить, прочитати людину, як книгу (з огляду на безліч сортів чаю, в Китаї існувала особлива «мова чаю»). Великим злом вважалося подарувати «не такий» листок, «не такого» сорту чаю, а надто комусь вищому в ієрархії: це могло бути потрактовано як тяжка образа з непоправними наслідками. Тільки істинно «добра людина» — безкорислива і позбавлена страху подарувати «не такий» листок.
302
Борхес і Касарес, пишучи «виразне ім’я Фан Ше», виділяють це ім’я словом «виразне». Фан Ше може означати «кімната з перегородками», або «міська дільниця», або «місцевість, розділена мостом», щось на кшталт «Mian Fang She Qu», «Fang She Xi Lu», «Tie Lu Er Fang She» тощо. Але з логіки тексту випливає, що «виразне» фан ше означає не це; мабуть, насправді йдеться про китайський ієрогліф 房 (фан), що означає «дім» або «кімната». Ім’я Фан Ше можна перекласти як «Кімната Чаю»: китайський ієрогліф «чай» 茶 (ча) — один із найдавніших, протягом двох тисяч років ієрогліф «чай» змінював форму — 荼 (тху), 槚 (цзя), 蔎 (ше), 荈 (чунг), 茗 (мінг). У сучасній китайській мові ці ієрогліфи вже не вживаються. Ієрогліф 蔎 (ше) вживався приблизно тоді ж, коли й 筑 (чжу), і вийшов з ужитку в епоху Імперії Сун, тобто в VIII—XI ст. З VIII ст. існує ієрогліф «чай» з його нинішнім написанням (茶) і вимовою. До речі, «ше» буквально означав «молодий листок».
303
Юньнань — провінція на півдні Китаю (див. зноску вище), з унікальним тропічним кліматом, знаменита своїми чайними плантаціями.
306
Ле Корбюзьє, Шарль-Едуард Жаннере-Грі (1887—1965) — геніальний французький архітектор і теоретик архітектури швейцарського походження. У1930 р., переробивши «План вуазен» (1925) — детально розроблену пропозицію з радикальної реконструкції Парижа, Ле Корбюзье створив аналогічний план для Буенос-Айреса, де намагався втілити цілком нові містобудівні концепції. Іронія співавторів «Шести головоломок…» полягає у тому, що кредо Ле Корбюзье — не розкіш, а прагматика і комфорт, причому цей архітектор в принципі ніколи нічого не «підкореговував». Усі його глобальні містобудівні розробки передбачали тотальну забудову на абсолютно розчищеній території, наприклад, у Парижі він пропонував повністю знести 240 га міської історичної забудови. Для Борхеса і Касареса, ймовірно, мають значення кілька біографічних фактів: коли 1927 року Ле Корбюзье взяв участь у міжнародному конкурсі проектів будівлі Ліги Націй у Женеві, його проект зібрав найбільшу кількість голосів членів журі, але був оголошений поза конкурсом, як «не викреслений китайською тушшю»: Ле Корбюзье взагалі дуже не любив працювати з тушшю, і в Буенос-Айресі, де архітектор був «своєю людиною» в певних інтелектуальних колах, до яких належав і Борхес, про це чудово знали; Ле Корбюзье зовсім не бачив на одне око. Наступний фрагмент «головоломки» містить кілька прихованих «цитат» із втілених проектів архітектора. Варто додати, що постать Ле Корбюзье була для Борхеса принциповою, про це свідчить, скажімо, присвята 1967 року до «Хронік Бустоса Домека»: «Трьом забутим великим — Пікассо, Джойсові, Ле Корбюзьє».
308
«Ні, я кажу категорично і впевнено — ні! Ми, сучасники кулемета і біцепсів, ми раз і назавжди відкинули подібні риторичні викрутаси. Думки потрібно висловлювати чітко, категорично: так, наче ви їх приштамповуете: «Нижній поверх я віддаю під торговий зал і atelier; на верхному я поміщаю китайців» (