Я наважився додати себе до заповітного списку високоповажаних мешканців вулиці Декана Фунеса, бо мадам Цинь опосередковано спонукала мене начхати на думку, тобто зневагу, мого оточення, тому я іноді переступав поріг їхнього будинку. Але мушу сказати, що така незрозуміла поблажливість була б неможливою, якби вона не отримала цілковиту підтримку Тай Аня, він же щодня і щоночі вчив мадам і був її наставником у магічних науках. Зрештою, моє примарне щастя так і не встигло сягнути ні віку черепахи, ані навіть віку жаби. Мадам Цинь щосили намагалася допомогти магові, тож почала улещувати Немировського, щоби його щастя було повним і щоби кількість виготовлених ним меблів перевищувала потреби людини, яка хоче посидіти за кількома столами водночас. Вона як тільки могла героїчно терпіла біля себе бородату мармизу, борючись із нудотою і відчуттям огиди; щоправда, аби полегшити свої страждання, мадам намагалася приймати його пестощі або в темряві ночі, або в пітьмі залу кінотеатру «Лорія».
Завдяки її великодушності та самопожертві на фабриці оселилася сороконіжка комерційного процвітання[323]. Немировський, всупереч своїй скупості, вкладав у персні й хутра безліч банкнот, від грошей його гаманець здавався пухкеньким, наче молочне поросятко. Не боячись, що всякі гадючі язики закидатимуть йому надокучливу одноманітність, він робив мадам Цинь все нові та нові подарунки, самозабутньо прикрашаючи її ручки та шийку.
Сеньйоре Пароді, перш ніж рухатися далі, я повинен дещо пояснити, навіть якщо ці слова здадуться вам до краю примітивними. Лише людина з відрубаною головою здатна припустити, нібито важка, непосильна і переважно нічна праця відштовхнула Тай Аня від його слухняної учениці. Ні-ні! Кажу вам, мої вельмишановні опоненти, що ця добродійка не сиділа в домі у мага невідлучно, тобто нерухомо, немов аксіома. І коли вона не мала змоги оберігати його і його спокій та прислуговувати йому особисто (маю на увазі — коли їх розділяла відстань у декілька кварталів), вона доручала цю справу іншій персоні-парсуні, менш достойній, і ця персона стоїть перед вами, і якраз у цю хвилину парсуна цієї персони вітає вас посмішкою[324].
Я виконував делікатну місію надзвичайно сумлінно, я намагався зробити свою присутність якнайнепомітнішою, щоб не надокучати магові; а щоб, бува, йому не набриднути, я змінював зовнішність. Інколи я звисав із вішалки і не надто вміло намагався злитися в одне ціле зі своїм власним форменим сукняним плащем; наступного разу намагався уподібнитися до якогось предмета з меблів, тоді я завмирав у коридорі на чотирьох із вазою на спині[325].
Мені гірко про це казати, але стара мавпа насилу видирається на трухляве дерево; Тай Ань все ж таки, коли йшлося про меблі, поводився як справжній майстер-червонодеревець, тож він легко розпізнавав усі мої виверти; траплялося навіть, що вдавався до стусанів, змушуючи мене прикидатися ще й іншими неживими предметами.
Але Небеса вміють заздрити лютіше, аніж людина, яка зненацька дізналася, що один з-між її сусідів отримав милицю із сандалового дерева, а інший — око з мармуру[326]. Тому-то не можуть вічно тривати миті, коли ми розуміємо, що зуміли пошити когось в дурні; тоді нашому благоденству настає край. У жовтні, сьомого дня, на наші голови впало полум’я вибуху; воно ледве не знищило фізично Фан Ше, воно назавжди розметало нашу щасливу спільноту. Щоправда, полум’я не змогло зруйнувати дому, але вогонь пожер неймовірну кількість дерев’яних світильників. Не потрібно занадто напружуватися, копаючи криницю, сеньйоре Пароді! Шукаючи воду, ви можете мимоволі зневоднити своє високоповажне тіло. Пожежу загасили. Але, на жаль, вичах і велемудрий пломінець нашого товариства. Мадам Цинь і Тай Ань переселилися на вулицю Серріто; Немировський отримав гроші (його майно було застраховане) і вклав їх у фабрику феєрверків, і лише Фан Ше, незворушний і скромний, як безкінечний ряд однаковісіньких чайничків, так і залишився у тій своїй халабуді, з тією сумовитою вербою.
Я не згрішив проти тридцяти дев’яти додаткових ознак істини, коли сказав вам, що пожежу погасили. Але тільки водойма, до країв наповнена дощовою водою, змогла б погасити згадки про цю пожежу. Того дня Немировський і маг, прокинувшись на світанку, взялися робити чудернацькі світильники з бамбука; їх було без ліку, і не було їм ні кінця ні краю. Я, холодно порівнявши нікчемну площу мого житла з нестримним водоспадом меблів, раптом подумав: а чи не даремні зусилля майстрів, чи всі ці лампи зможуть горіти? О, як же мені прикро за ці думки! Ще ніч не наблизилася до світанку, як я вже покаявся у своїх грішних помислах. Воістину, за чверть дванадцята всі до останньої лампи горіли, а разом із ними — і стружка, і тирса, і дерев’яна огорожа, сяк-так пофарбована в зелений колір. Хоробрим називають не того, хто наступив тигрові на хвоста, а того, хто вміє зачаїтися в хащі й дочекатися хвилі, яка від початку світу є миттю смертоносного стрибка. Я так і вчинив, я довго вичікував, видершись на вербу в глибині патіо, я уявляв себе саламандрою — і готовий був кинутись у вогонь, щойно мадам Цинь подасть голос. Істинно кажуть: краще бачить рибина на даху, ніж сотня орлів на морському дні. Я не настільки самовпевнений, щоби називати себе рибою, та все ж я бачив багато жахливих сцен — і все витерпів, і не впав на землю, бо мене підтримувала спокуслива мета: про все побачене розповісти вам, так би мовити, з науковою точністю. Я бачив, якими страшними були спрага та голод у того полум’я, я бачив безмежне горе Немировського, який хотів був потамувати голод вогню даниною зі стружок і паперу, що колись був пройшов через друкарський верстат, я бачив церемонну мадам Цинь, яка стежила за кожним порухом мага, — так щасливі очі стежать за траєкторіями святкових фейєрверків, я бачив, врешті, навіть і мага, який допоміг, як тільки зумів, Немировському, а тоді кинувся до халупи Фан Ше, спорудженої у віддаленому кутку патіо, і врятував його, при цьому радість Фан Ше не була повною, бо тієї ночі він мав напад сінної лихоманки. Цей порятунок здасться вам іще більш магічним, якщо ми з надзвичайною ретельністю перерахуємо двадцять вісім обставин, що його супроводжували, проте я, на догоду нікчемній лаконічності, наведу вам тільки чотири із них:
323
За китайськими віруваннями, сороконіжка має здатність визначати, де можна закладати золоті копальні. Ця її властивість поширюється і на пошуки скарбів і тайників. Але сороконіжка притягує золото тільки для себе. Її ще треба зуміти перехитрити.
324
І справді, в цю ж таки мить доктор широко посміхнувся і помахав нам рукою
325
Пор. з «Шинеллю» Миколи Гоголя і «Перетворенням» Франца Кафки. Борода росіянина, сороконіжка, формений сукняний плащ — усе це та багато іншого в одному короткому фрагменті.
326
Перша палиця — патериця — зі сандалового дерева була в Будди Шак’ямуні, на такі ж патериці в наш час опираються буддійські монахи; патериці видають мелодійний дзвін під час ходи. Основне призначення патериці зі сандалового дерева — попередити дзвоном живих істот, щоби вони не були випадково розчавленими, щоби монах уник мимовільного злочину — вбивства живої істоти. Але ці вбивства однаково неуникненні. «Мармурове Око» — Джессі Померой (1859—1932), дитина-маньяк, хлопчик-убивця, що виявляв надзвичайну жорстокість до жертв. Мав більмо на оці, звідти й прізвисько. Щоправда, з точки зору сучасної юриспруденції його вину не було доведено.