а) Підступна сінна лихоманка, від якої кров у жилах Фан Ше починала текти швидше, попри все, не була аж настільки страшною, щоби прикувати його до ліжка і завадити йому втілити хитромудру втечу.
б) Скромна особа, з чиїх невмілих вуст ви чуєте зараз усю цю історію, сиділа на вербі й була готова втікати разом із Фан Ше, як тільки до цього спонукає натиск вогню.
в) Навіть якби Фан Ше згорів дощенту, це не завдало би збитку Тай Аню, який годував Фан Ше та давав йому дах над головою.
г) Якщо людський організм влаштований так, що зуб не може бачити, око не може шматувати, а нога не може жувати, значить, і в тілі, що його ми умовно називаємо цілою країною, одній персоні не личить узурпувати функції інших. Імператорові не можна зловживати своєю владою і підмітати вулиці; заарештованому не годиться змагатися з волоцюгою у поневіряннях по світу. Тай Ань, рятуючи Фан Ше, робив не свою роботу, він присвоїв собі функції пожежників, ризикуючи жорстоко їх цим зневажити і бути за це їхнє поганьблення щедро политим із їхніх пожежних стволів.
Правду кажуть: програв суд — заплати кату; відразу після пожежі почалися конфлікти. Маг і Немировський розсварилися так, що аж пір’я полетіло. Генерал Су Ву[327] у своїх безсмертних рядках прославив задоволення людини, що спостерігає за полюванням на ведмедя, але всім відомо, що згодом генералові в спину вистрелив лучник, і стріла потрапила в ціль; тоді на нього накинувся розлючений звір, роздер його тіло на шматки і зжер[328]. Ця неідеальна аналогія стосується мадам Цинь, адже вона ризикувала не менше, ніж генерал. Марно намагалася вона помирити двох друзів; вона, немов та богиня, що захищає руїни свого храму, бігала від звугленої спальні Тай Аня, загубленої в далекому кутку патіо, до кабінету Немировського, який став тепер воістину безкраїм. Книга перемін вчить: скільки петардами не стріляй, скільки масок не міняй, а розгнівану людину не розвеселиш. Так само й підлесливі аргументи мадам Цинь не втишили бурхливої сварки — наважуся запевнити, що вони тільки підлили масла у вогонь. Як наслідок, у планах Буенос-Айреса з’явилася досить цікава геометрична фігура, що формою нагадувала трикутник; а Тай Ань та мадам Цинь збагатили своєю присутністю помешкання по вулиці Серріто; Немировський відкрив для себе нові ясні горизонти на вулиці Катамарка, 95 (він облаштував там фабрику феєрверків). А схильний до нелюбові до перемін Фан Ше залишився у своїй халабуді.
Якби Немировський і маг поставилися до цього персонажа з дещо більшою увагою, я б тепер не насолоджувався надзвичайною честю бесідувати з вами. На превеликий жаль, Немировський у День нації вирішив за всяку ціну відвідати колишнього компаньйона. Коли на місце події прибули поліцейські, їм довелося викликати «швидку допомогу». Немировський і маг — причому обидва — збожеволіли: Немировський (не звертаючи уваги на кров, яка цебеніла йому з ніздрів) декламував напутні рядки з «Дао де цзин»[329], а маг, забувши про вибитий зуб, самозречено і невтомно розказував єврейські анекдоти.
327
Су Ву (140—60 рр. до н. е.) — китайський дипломат і державний діяч династії Хань. Про нього існує багато легендарних і напівлегендарних історій. У 51 р. до н. е., коли імператор Сюань наказав зобразити на головній галереї головного імператорського палацу портрети 11 ключових посадових осіб, воєначальників і чиновників, які найкраще йому служили, серед них був і Су Ву. Су Ву приписують авторство дуже багатьох текстів.
329
«Дао де цзин» («Книга дороги і гідності») — основоположне джерело вчення дао. Дао трактується як природа речей, «небесна воля» або «чисте небуття». Традиційно автором книги ввважається Лао-цзи (VI—V ст. до н. е.).