Фан Ше підвівся і серйозно промовив:
— Те, що ви сказали, — абсолютна правда, однак є речі, що їх вам знати все ж не дано. Та я вам про них розповім. Коли після пожежі всі роз’їхалися, я утвердився в переконанні, що талісман захований у будинку. Але шукати його не став. Я звернувся до нашого консула і попросив, щоби мене відправили на батьківщину, а тоді сповістив про це доктора Шу Туна. Той, як я і сподівався, моментально побіг до Тай Аня. Я відвіз свій мішок на корабель і повернувся назад, але підкрався до будинку з того боку, де патіо, і сховався на пустирищі. Майже відразу прийшов Немировський: сусіди сказали йому, що я поїхав. Потім з’явився Тай Ань. Вони вдавали, ніби шукають мене. Потім Тай Ань заявив, що йому терміново треба потрапити на розпродаж меблів на вулиці Майпу, і вони попрощалися. Тай Ань збрехав: уже за кілька хвилин він повернувся. Зазирнув у мою халупу і взяв там лопату, яка служила мені вірою і правдою, коли я порався в садку.
Він нахилився і почав копати — при місячному сяйві, коло самої верби. Минуло зовсім небагато часу, скільки саме — не можу сказати. Раптом він витягнув із землі блискучий предмет. Нарешті я побачив талісман Богині. Тоді я накинувся на зловмисника — і він отримав по заслузі за скоєне.
Я знав, що рано чи пізно мене заарештують. Треба було врятувати талісман. Я сховав його в роті вбитого. Тепер реліквія повертається на батьківщину, повертається у храм Богині, і мої товариші знайдуть її, коли кремують тіло покійника.
Далі я знайшов у газеті сторінку з оголошеннями про аукціони і розпродажі. На вулиці Майпу відбувалися два чи три меблеві аукціони. Я відвідав один із них. За п’ять одинадцята я вже заходив до готелю «Ель Нуево Імпарсіаль». Ось така моя історія. Тепер ви можете передати мене в руки правосуддя.
— Ще чого! Як на мене, вам краще трохи посидіти ось тут! Теперішні люди вміють тільки скиглити і вимагати від влади, щоби та вирішувала їхні проблеми. Немає грошей — влада повинна забезпечити їх роботою; немає здоров’я — влада повинна вилікувати їх у лікарні; хто-небудь скоїть убивство — і замість того, щоби подумати, як можна спокутувати провину, очікують, поки влада їх покарає. Ви можете зі мною не погодитися, ви, мабуть, навіть скажете, що я не маю права так розмірковувати, бо мене самого утримує держава… Та однаково я наполягатиму на своєму, сеньйоре: людині належить бути самодостатньою, мати власну волю і бажання жити.
— Я поділяю вашу думку, сеньйоре Пароді, — повільно промовив Фан Ше. — І сьогодні є дуже багато людей, готових віддати власне життя за саме такі переконання.
Пухато, 21 жовтня 1942 р.
Коментарі до вступного слова
Коментарі до вступного слова (стор. 180—183) у цій електронній версії віднесено в якості приміток до відповідних місць у тексті (прим. 1—35). — Прим. верстальника.
Коментарі до основного тексту
Коментарі до основного тексту (стор. 184—215) у цій електронній версії віднесено в якості приміток до відповідних місць у тексті (прим. 36—345). — Прим. верстальника.
Слово від редактора
Детектив — жанр специфічний, а X. Л. Борхес і О. Бустос Домек — специфічні автори детективів. Мабуть, Борхес, Касарес і Бустос Домек не раз реготали собі утрьох, вклинюючи в серйозну детективну розповідь всілякі зрозумілі хіба лише обраним і найближчим жартівливі натяки-викрутаси, не завжди очевидні літературні алюзії або просто добре замасковані перлини стилю і «великі географічні» жанрові відкриття. Тільки зараз, коли ми по-справжньому знову відкриваємося до світу, Борхес (у цій книжці — разом з Касаресом і Бустосом Домеком) ще раз, хоч і далеко не вперше, повертається до українського читача.