— Це завдання дощенту тебе виснажило. Останнього з них — обраного Джаліла — я приведу сам.
Утома — ворог зосередженості. Та все ж, як тільки Ібнхальдун зійшов по сходах, я відразу кинувся шпигувати за ним. Він зробив три круги довкола, схопив Джаліла за руку і привів його нагору. Я вам казав, що в архіві лише одні двері — вони ведуть до секретарської. У ці двері Ібнхальдун увійшов із Джалілом — і незабаром повернувся з чотирма перевдягнутими друзами; перехрестив мене — вони дуже побожні, а потім (креольською мовою) наказав їм відкрити обличчя. Ви можете вважати це чистою вигадкою, але переді мною стояли Ізеддін з відстороненим лицем і Джаліл — заступник керівника фірми «Формаль», Юсуф — зять одного бубнявого чоловіка та блідий, наче смерть, бородатий Ібрагім — як ви знаєте, компаньйон Ібнхальдуна. Зі ста п’ятдесяти однаковісіньких друзів були обрані четверо майстрів — саме ті, що треба.
Доктор Ібнхальдун був готовий мене обійняти, але решта, ніби не бажаючи змиритися з тим, що сталося, почали присікуватися до деталей і бурхливо сперечатися своєю мовою. Бідолашний Ібнхальдун намагався в чомусь їх переконувати, але врешті йому опустилися руки. Він сказав, що я маю пройти ще одне випробування — найскладніше, причому на кін буде поставлено їхні життя чи навіть долю цілого Всесвіту.
Він пояснив:
— Цією пов’язкою ми зав’яжемо тобі очі, дамо тобі в праву руку бамбукову палицю, а кожен із нас заховається в якомусь закутку в домі чи в саду. Ти дочекаєшся, поки годинник виб’є дванадцяту, а тоді підеш нас шукати; шлях тобі вкажуть знаки Зодіаку. Ці сузір’я правлять світом. На час випробування ми передамо тобі керування їхніми переміщеннями. Космос стане підвладним тобі. Якщо ти не зіб’єшся і нічого не наплутаєш, світ рухатиметься, як і раніше, але якщо ти помилися — і після Терезів назвеш Лева, а не Скорпіона, той майстер, якого ти шукаєш, загине, а світ опиниться перед загрозою випробування повітрям, водою та вогнем.
Решта друзів підтвердили його слова; всі, крім Ізеддіна. Той спожив так багато салямі, що тепер боровся зі сном, йому аж очі змикалися, а ще він був такий дезорієнтований, що кожному потис руку, раніше він такого взагалі ніколи не робив.
Мені дали бамбукову палицю, зав’язали очі; всі розійшлися. Я залишився сам. Мене охопив несамовитий розпач. Стільки справ одночасно: тримати в голові знаки Зодіаку — і не переплутати їх послідовність; чекати на бамкання годинника, що все ніяк не починав бамкати, — і водночас боятися цієї миті, бо тоді мені доведеться йти блукати будинком, який здавався мені велетенським та геть незнайомим. Я почав викликати в уяві сходову клітку, балюстраду, меблі, на які, вочевидь, буду наштовхуватися по дорозі, підвали, внутрішній дворик, мансардні вікна, щось там іще… Я раптом став чути все: шелест гілок на дереві в саду, кроки поверхом вище, друзів, які виходили з вілли; я почув, як від’їхала машина старого Ісотта Абд аль-Маліка[52], котрий виграв у лотерею фірми «Раджіо». Нарешті всі пороз’їжджалися — і я залишився сам у будинку, сам — але з чотирма друзами, котрі поховалися невідомо де. З першим же ударом годинника я дуже налякався. Ще геть молодий і повний життя, я йшов зі своєю палицею, наче сліпий інвалід, — сподіваюся, ви розумієте, про що я? І відразу повернув наліво, бо зять бубнявого був украй самовпевненим, тож мені подумалося, що знайду його під столом. Весь цей час у моїй голові чергувалися образи: Терези, Скорпіон, Стрілець і так далі — і я зовсім забув, що на сходах має бути майданчик, тому спіткнувся, а потім опинився в зимовому саду. І аж тоді зрозумів, що втратив орієнтацію. Я не бачив ні дверей, ані взагалі стін. Не забувайте, що я три дні пив сам лише чай, тож відчував дуже сильну психологічну напругу. Одначе мені вдалося опанувати себе. Я побачив підйомник для посуду — і здогадався, де я. Потім мені у голову закралася непевна думка, що хтось міг заховатися у дров’яному сарайчику, але ті друзи, при всій їхній освіченості, не наділені нашим креольським жвавим здоровим глуздом.
Я знову повернувся до вітальні. Перечепився об столик із трьома ніжками, що його друзи використовують для спіритичних сеансів, так наче живуть у Середньовіччі. Мені здалося, що на мене дивляться очі людей з геть-усіх олійних портретів (ви будете сміятися, але моя сестра не дарма завжди стверджувала, що я — трохи божевільний: божевільний поет). Я не давав собі впасти в запаморочення і невдовзі побачив Ібнхальдуна, просто витягнув руку — і наткнувся на нього. Без найменших зусиль ми дуже швидко відшукали сходи; як виявилося, вони були ближче, ніж я думав; ми дісталися до кімнати секретаря. Дорогою ми не розмовляли. Я поринув у думки про знаки Зодіаку. Залишивши в секретарській Ібнхальдуна, кинувся на пошуки іншого друза, і раптом почув щось на кшталт приглушеного хихотіння. Чи не вперше у мене закрався сумнів: може, з мене тут насміхаються? Моментально пролунав крик. Я готовий заприсягти, що не переплутав сузір’я, але хтозна, можливо, злість, а потім здивування збили мене з пантелику, відволікли? Та я ніколи не сумніваюся в очевидному. Відтак повернувся назад, постукуючи палицею, зайшов до кімнати секретаря і спіткнувся об щось, що лежало на підлозі. Тоді нагнувся. Моя рука наткнулася на чиєсь волосся. Потім — на ніс та очі. Механічно я зірвав пов’язку зі свого обличчя.
52
Абд аль-Малік — арабське чоловіче ім’я, перекладається як «раб Царя», дуже часто на арабському Сході так називали хлопчиків у династіях писарів.