— Я глибоко переконаний, що ти залякуєш мені, Ґілзе, — сказав Каз, — але я хочу мати гарантії до того, як вирішу, що робити.
— А ти впевнений у собі, чи не так, Бреккере?
— Я довіряю собі й більше нікому.
Ґілз рвучко засміявся й штурхнув Оумена ліктем.
— Послухай, що патякає цей нахабний шматок лайна. Бреккере, ти не володієш вулицями. Діти на кшталт тебе — просто блохи. Кожні кілька років з’являються нові покоління таких, як ти, і набридають своїми забаганками, аж поки старий пес не надумає почухатися. І дозволь мені попередити тебе: я вже втомився від сверблячки. — Він схрестив руки й аж світився, задоволений своїми словами. — Що, як я скажу тобі, що два вартові з виготовленими в місті гвинтівками тримають тебе й твоїх хлопаків на прицілі?
Душа Інеж втекла в п’яти. Чи не це мав на увазі Каз, коли казав, що вартові в Ґілза в кулаку?
Каз глипнув на дах.
— Наймаєш міських вартових, щоб убивали для тебе? Я б сказав, що це недешева забавка для банди на кшталт Чорних Вістер. Щось я сумніваюся, що твої скарбниці можуть допомогти в такій справі.
Інеж вилізла на бильця й метнулася з безпечного балкону до даху. Якщо вони переживуть цю ніч, вона вб’є Каза власноруч.
На даху Біржі завжди чатувало двоє охоронців із міської варти. Кілька крюґе від Покидьків і Чорних Вістер забезпечували те, що вони не втручалися в перемови, — уже звична валютна операція. Але Ґілз натякав на геть інше. Невже він дійсно зумів дати хабара міським охоронцям, щоб вони погралися для нього в снайперів? Якщо це правда, шанси Покидьків на виживання цієї ночі могли вміститися на кінчику ножа.
Як більшість будинків у Кеттердамі, Біржа була гостроверхою, щоб захищати від рясного дощу, тож міським вартовим доводилося патрулювати, рухаючись вузькими доріжками, з яких було видно внутрішній двір. Інеж проігнорувала можливість скористатися ними. Іти було б легше, але занадто виснажливо, тому вона розчистила половину слизької черепиці й поповзла. Тіло вигиналося під дивним кутом, нагадуючи павука. Інеж спостерігала краєм ока за доріжкою для охоронців, а краєм вуха дослухалася до розмови внизу. Можливо, Ґілз блефував. А можливо, просто зараз двоє вартових перехилилися через бильця, тримаючи на прицілі Джаспера чи Великого Болліґера.
— Довелося трохи попітніти, — зізнався Ґілз. — Зараз ми невеличка організація, а міські охоронці не такі вже й дешеві. Але мій приз того вартий.
— Ним буду я?
— Ним будеш ти.
— Ти лестиш мені.
— Покидьки не протримаються без тебе й тижня.
— Я великодушно даю їм місяць.
У голові Інеж заметушилися думки: «Якщо Каза не буде, чи залишуся я? Чи плюну на свій борг? Ризикну піти проти головорізів Пера Гаскеля?» Якщо вона не рухатиметься швидше, то може дуже скоро дізнатися відповідь.
— Самозакохане пацюча з нетрів, — засміявся Ґілз, — не можу дочекатися, коли зітру з твого обличчя цей вдоволений вираз.
— Так зроби це, — запропонував Каз. Інеж ризикнула подивитися вниз. Його голос змінився: місця для гумору не залишилося.
— Може, я маю дозволити їм вистрілити у твою здорову ногу, Бреккере?
«Де вартові?» — подумала Інеж, пришвидшуючись. Вона побігла вздовж укритого смолою крутого шпилю. Біржа стриміла в небо так високо, наче цілий квартал поставили набік. Надто велика територія, щоб охопити її поглядом.
— Годі вже базікати, Ґілзе. Накажи їм стріляти.
— Казе, — нервово втрутився Джаспер.
— Ну ж бо. Згадай урешті, що ти мужик, віддай наказ.
Яку гру вів Каз? Чи був він до цього готовий? А може, сподівався, що Інеж добереться до вартових вчасно.
Вона знову глипнула вниз.
Ґілз так і випромінював нетерплячку. Він глибоко вдихнув і випнув груди.
Інеж спіткнулася й мало не зірвалася прямісінько з краю даху. «Він збирається це зробити. Я побачу Казову смерть».
— Вогонь, — крикнув Ґілз.
Постріл розірвав тишу. Великий Болліґер скрикнув і повалився на землю.
— Прокляття! — вигукнув Джаспер, падаючи на коліна біля Болліґера й притискаючи руку до рани від кулі, від чого той знову застогнав. — Ти нікчемний коротун! — крикнув він Ґілзові. — Ти щойно порушив правила нейтральної території.
— А чому б не сказати, що це ви стріляли першими? — відгавкнувся Ґілз. — Жодна душа не знатиме, що насправді тут відбувалося. Жоден із вас не вийде звідси живим.