Його голос зірвався на виск. Чоловік спробував упоратися з емоціями, але Інеж почула паніку, що пульсувала в його словах, наче перелякана пташка билася крилами. Чому? Ще мить тому він розпинався в пустопорожніх вихваляннях.
Тоді вона й побачила, що Каз досі не зрушив з місця.
— Маєш поганий вигляд, Ґілзе, — зауважив він.
— Зі мною все гаразд, — відповів Ґілз. Але це було не так. Він зблід і тремтів, а погляд так і метався зліва направо, наче намагався роздивитися доріжку в затінку на даху.
— Правда? — люб’язно поцікавився Каз. — Щось пішло не за планом, чи не так?
— Казе, — втрутився Джаспер, — Болліґер стікає кров’ю.
— Добре, — озвався хлопець.
— Казе, йому потрібен медик.
Замість відповіді Каз кинув на пораненого стрімкий погляд.
— Що йому потрібно, так це припинити скиглити, а радіти, що я не наказав Голстові знести йому півмакітри.
Навіть згори Інеж бачила, як Ґілза хапають дрижаки.
— Вартового ж так звати, чи я помиляюся? — вів далі Каз. — Віллєм Голст і Берт Ван Даль чергують цієї ночі на варті міста. Це ті, для чийого підкупу Чорні Вістря спустошили свою скарбницю?
Ґілз не відповідав.
— Віллєм Голст, — мовив Каз гучно, голос злетів аж до даху, — здається, полюбляє азартні ігри так само, як Джаспер, тож до твоїх грошиків було багато охочих. Але Голст має більші проблеми — можна навіть сказати, вони потребують негайного вирішення. Я не хочу вдаватися в деталі. Таємниця — це вам не монетка: поділитеся нею — і вона втратить свою цінність. Повірте мені на слово, від цього хлопаки знудить навіть тебе, Ґілзе. Чи не так, Голсте?
У відповідь пролунав іще один постріл, куля відскочила від бруківки біля Ґілзової ноги. Той налякано замукав, наче теля, і відскочив.
Цього разу Інеж удалося краще роздивитися, звідки стріляли. Звук пострілу пролунав із західного краю будинку. Якщо Голст був там, то другий вартовий — Берт Ван Даль — мав бути на східному боці. Чи подбав Каз про те, щоб знешкодити його? Чи розраховував на неї? Дівчина пришвидшила рух до вершини шпиля.
— Просто застрель його, Голсте! — проревів Ґілз божевільним голосом. — Стріляй йому в голову!
Каз гидливо фиркнув:
— Ти справді гадаєш, що таємниця помре зі мною? Ну ж бо, Голсте, — прокричав він, — мій череп чекає на твою кулю. Гінці побіжать до дверей твоєї дружини й капітана міської варти, перш ніж я впаду на землю.
Пострілу не було.
— Як? — у розпачі прошепотів Ґілз. — Як ти зміг дізнатися, хто чергуватиме сьогодні? Я заплатив шалені гроші, щоб отримати план чергувань. Ти не міг перебити мою ціну.
— Скажімо так, моя валюта цінніша за твою.
— Гроші — це гроші.
— Я торгую інформацією, Ґілзе, повідомляю про те, що роблять люди, коли думають, що їх ніхто не бачить. Ганьба цінніша за будь-які гроші.
Інеж бачила, що його поведінка розрахована на те, щоб справити враження, зберегти трохи часу для неї, допомогти в її пересуванні хвилястим ґонтом.
— Переймаєшся за іншого вартового? Старого доброго Берта Ван Даля? — запитав Каз. — Може, він просто зараз стоїть там і роздумує, що робити. Убити мене? Убити Гол ста? А може, мої руки дотяглися й до нього й він збирається зробити дірку у твоїх грудях, Ґілзе? — Він нахилився, наче повідомляючи Ґілзові секрет. — Чому б не віддати йому наказ і не дізнатися просто зараз?
Ґілз хапав ротом повітря, наче короп, викинутий на берег, а потім прогарчав:
— Ван Даль!
Щойно той розтулив рота, щоб відгукнутися, Інеж прослизнула йому за спину й притиснула ножа до горла. Вона ледве встигла помітити його тінь і з’їхати до неї черепицею. Каз полюбляє робити все в останню мить.
— Ш-ш-ш, — прошепотіла дівчина Ван Далю на вухо й легенько штрикнула його в бік, щоб він відчув своєю ниркою лезо її другого кинджала.
— Прошу, — залепетав той, — я…
— Я люблю, коли чоловіки благають мене, — сказала Інеж, — але зараз це не на часі.
Вона бачила, як унизу в паніці здіймалися й опускалися Ґілзові груди.
— Ван Далю! — гукнув він знову. Його обличчя скривилося від люті. — Завжди на крок попереду, чи не так?
— Якщо йдеться про тебе, Ґілзе, я б сказав, що відірвався ще на старті.
Але той лише посміхнувся — слабенька посмішка, щільна та вдоволена.
«Посмішка переможця», — подумала Інеж, відчувши новий напад страху.
— Забіг іще не завершено. — Ґілз запустив руку до кишені куртки й витяг важкий чорний пістолет.
— Нарешті, — промовив Каз, — Велике Одкровення. Джаспере, можеш урешті припинити уклякати перед Болліґером, як плаксива баба.