Джаспер дивився на зброю розгніваним і приголомшеним поглядом.
— Але Болліґер обшукав його. Він… Ох, Великий Боле, ти ідіот, — простогнав він.
Інеж не вірила своїм очам. Вартовий у її руках тихенько пискнув. Від гніву й здивування вона випадково стисла його занадто міцно.
— Розслабся, — сказала вона, послабивши хватку. Але — заради всього святого — як їй хотілося встромити ножа хоч куди-небудь.
Ґілза обшукав Великий Болліґер. Він не міг не помітити пістолет. Отже, він їх зрадив.
Чи не тому Каз вирішив узяти Великого Болліґера цієї ночі із собою — щоб отримати публічне підтвердження, що Болліґер перекинувся до Чорних Вістер? Саме тому Голст прострелив його нутрощі. То й що? Тепер усім відомо, що Великий Бол — зрадник. А пістолет і досі цілився Казові в груди.
Ґілз самовдоволено посміхнувся:
— Каз Бреккер, видатний майстер втеч. Цікаво, як ти звиватимешся, щоб виборсатися із цього становища?
— Тим самим шляхом, що й потрапив сюди. — Каз не зважав на пістолет, зосередивши увагу на кремезному чоловікові, що лежав на землі. — Знаєш, у чому твоя проблема, Болліґере? — Він тицьнув ціпком у живіт Великого Бола. — Це не риторичне запитання. Відповідай: знаєш, у чому твоя найбільша проблема?
— Ні, — проскавчав Болліґер.
— Спробуй угадати, — прошипів Каз.
Великий Бол не відповів, лише з тремтінням видихнув повітря.
— Гаразд, я скажу тобі. Ти ледачий. Я знаю це. Усі це знають. Тож я запитав себе, чому мій найледачіший викидайло двічі на тиждень прокидається вдосвіта, щоб пройти дві зайві милі й поснідати в «Сіллаз Фрай». Тим паче, що яєчня смачніша в «Коуперомі». Великий Бол став ранньою пташкою, а Чорні Вістря почали стягати сили до П’ятої гавані, а потім перехопили найбільший наш вантаж юрди. Не важко було скласти два і два. — Він зітхнув і подивився на Ґілза. — Так буває, коли дурні починають будувати визначні плани, ja?
— Зараз це вже не відіграє великої ролі, чи не так? — відказав Ґілз. — Я стрілятиму з близької відстані, а такі постріли найжахливіші. Може, твої охоронці вб’ють мене чи моїх хлопців, але тобі не уникнути цієї кулі.
Каз зробив крок до дула й притиснувся до нього грудьми.
— Аж ніяк, Ґілзе.
— Думаєш, я не зроблю цього?
— Ох, я думаю, ти зробиш це радо, і пісня лунатиме у твоєму чорному серці. Але ні, не зробиш. Не сьогодні.
Ґілзові пальці смикнулися на гачку.
— Казе, — втрутився Джаспер, — ці твої «стріляй у мене» починають мене непокоїти.
Цього разу Оумен не зробив йому зауваження. Один із них уже лежав на землі. На нейтральній території сталося насилля — закон було порушено. У повітрі висів різкий сморід пороху, а разом із ним і неозвучене запитання, наче сам Жнець зачекався на відповідь, скільки крові проллється сьогодні.
Десь далеко завила сирена.
— Бурстрат, дев’ятнадцять, — підсумував Каз.
Ґілз, що до цієї миті тупцяв на місці, зараз застиг.
— Адреса твоєї дівчини, Ґілзе, правда ж?
Той ковтнув.
— Немає жодної дівчини.
— Та ні, є, ще й яка, — наспівував Каз, — гарненька. Ну, достатньо гарненька для такого пройдисвіта, як ти. Здається милою. Ти кохаєш її? — Навіть із даху Інеж бачила, як на восковому обличчі Ґілза з’явився піт. — Звісно ж, кохаєш. Жодна красуня не подивилася б навіть у бік такого мерзотника з Бочки, як ти, але вона інакша. Їй здається, що ти чарівний. Якщо тебе цікавить моя думка, це перший дзвіночок. Вона, мабуть, божевільна. Але любов — така дивна штука. Їй подобається класти свою милу голівку тобі на плече? Слухати твої побрехеньки про те, як минув день?
Ґілз подивився на Каза, наче бачив його вперше. Хлопчина, з яким він вів перемови, був зухвалим, безрозсудним, дещо потішним, але в жодному разі не небезпечним. А зараз тут стояв монстр — безстрашний і з мертвим поглядом. Каз Бреккер зник, а на його місці з’явився Нечисторукий, щоб перевірити грубо виконану роботу.
— Вона мешкає в будинку дев’ятнадцять на Бурстрат, — вів далі замогильним голосом Каз. — На третьому поверсі, на вікнах ростуть герані. Біля дверей просто зараз чатують двоє Покидьків, і якщо я не вийду звідси живим і з відчуттям, що справедливість узяла гору, вони підпалять перший поверх і дах. Будинок займеться за кілька секунд, і нещасна Еліс застрягне в пастці між двома вогнями. Її світле волосся запалає першим. Як ґнотик у свічці.
— Блефуєш, — прошепотів Ґілз, але пістолет у його руці затремтів.