— Торговельна Рада завжди починає переговори з бійки?
— Сприймайте це як попередження. І демонстрацію сили.
Бреккер пригадав силует із провулка, те, як він з’являвся й зникав, наче привид. Джорді.
Подумки струснув себе: «Не Джорді, бовдуре. Зосередься». Їм пощастило схопити його, бо втратив пильність, упиваючись власною перемогою. Він отримав своє покарання й більше не припуститься такої помилки. Це не пояснює появу фантома. Каз відігнав цю думку.
— Яка з мене користь Торговельній Раді?
Ван Ек покопирсався в паперах, котрі тримав у руці.
— Уперше вас заарештували, коли вам було десять, — промовив він, звіряючись із документами.
— Хто ж не пам’ятає свій перший раз.
— Ще двічі того ж року, двічі в одинадцять. Вас схопили, коли міська варта зачищала ігровий зал. Тоді вам було чотирнадцять, але відтоді ви жодного разу не попадалися.
Це була щира правда. За три роки нікому не вдавалося його схопити.
— Я виправився, — промовив Каз, — знайшов чесну роботу й став працьовитим вірянином.
— Не хуліть Бога, — терпляче сказав Ван Ек, але в його очах зблиснув гнів.
«Вірянин», — зауважив подумки Каз, згадуючи все, що йому було відомо про Ван Ека: заможний, набожний удівець, нещодавно вдруге одружився з дівчиною, не надто старшою за Каза. І, звичайно ж, не варто забувати про таємницю Ван Екового сина.
Купець продовжував гортати аркуші.
— Ви працювали букмекером на боксерських боях за гроші, на кінних перегонах і заробляли на власних азартних іграх. Понад два роки були піт-босом у «Воронячому клубі». Ви наймолодший із тих, хто коли-небудь керував букмекерськими конторами й зміг подвоїти прибутки за цей час. Ви шантажист…
— Я торговець інформацією.
— Шахрай.
— Я створюю можливості.
— Звідник і вбивця.
— Я не торгую повіями й не вбиваю безпідставно.
— І які ж у вас причини?
— Такі самі, як у вас, купцю. Вигода.
— Як ви отримуєте інформацію, пане Бреккер?
— Називайте мене зломщиком.
— Мабуть, у вас талант.
— Жодних сумнівів. — Каз легенько відхилився назад. — Бачте, кожна людина — це сейф, схованка секретів і прагнень. Є ті, що вибирають шлях насильства, але я надаю перевагу благороднішому підходу — відповідний тиск у відповідний момент у правильному місці. Це делікатна річ.
— Ви завжди висловлюєтеся метафорами, пане Бреккер?
Каз посміхнувся:
— Це не метафора.
Він зіскочив зі стільця ще до того, як ланцюг упав на підлогу. Стрибнув до столу, схопив ніж для розпечатування листів однією рукою й сорочку Ван Ека другою. Тонка тканина зморщилася, коли він притиснув ніж до купцевого горла. У Каза паморочилося в голові, а ноги ледь не скрипіли після тривалого сидіння на стільці, але зі зброєю в руці світ здавався сонячнішим. Охоронці Ван Ека наставили на нього пістолі й мечі. Бреккер відчував, як калатає купцеве серце під вовняним костюмом.
— Гадаю, мені не варто витрачати зайве повітря на погрози, — поцікавився Каз. — Підкажіть мені, як дістатися до дверей, чи я вистрибну у вікно разом із вашим хазяїном.
— Думаю, я маю дещо, що змінить вашу думку.
Каз злегка штурхнув його.
— Мене не цікавить, хто ти такий і який завбільшки твій рубін. Ніхто не має права висмикувати мене з моїх вулиць. І краще не намагатися укладати зі мною угоди, поки я в кайданах.
— Мікко, — погукав Ван Ек.
І це сталося знов. Хлопець пройшов крізь бібліотечну стіну. Він був блідий, наче мрець, убраний у вишитий блакитний піджак Плиноробів Гриші з червоно-золотою стрічкою на лацканах, що вказувала на його приналежність до маєтку Ван Ека. Але навіть Гриші не могли проходити крізь стіни.
«Наркотики, — подумав Каз, намагаючись не панікувати, — мене чимось накачали». Або це якась ілюзія, щось на кшталт того, що показують у театрах Східної Клепки, як розрізана навпіл дівчина чи голуби, що вилітають із чайників.
— Що це, у біса, таке? — проревів він.
— Відпустіть мене, і я поясню.
— Ніщо не заважає тобі пояснювати з того місця, де ти стоїш.
Ван Ек важко видихнув.
— Те, що ви бачите, — ефект від юрди парем.
— Юрда — це лише стимулятор.
Маленькі висушені квіточки, що росли в Новозем’ї та які продавали в будь-якій крамниці Кеттердама. На початку свого перебування в лавах Покидьків Каз жував їх, щоб не заснути на варті. Після цього його зуби ще кілька днів були помаранчевими.