Ввечері, коли Олексій вже провів Лену додому, у її дворі його перестрів Сашко Рибак і повідомив:
— А тебе збираються бити…
— Хто це? — здивувався Олекса.
— А з Лісового масиву.
— З якого це дива? — не в'їхав Алекс.
— Та тут приїхав один, питає: як, мовляв, Свєтка Закринична, вільна чи з кимось ходить… Він, бач, з нею на морі познайомився… А я ж бачив, що ви з нею…теє… Ну, кажу: «Та ні, зайнята, Олексій Дем'яненко з нею гуляє». А він: «Ну, нічого, приїдемо з конторою з Лісового, вломимо як слід — більше не гулятиме». Так що отакі справи.
— Так а що за чувак, як хоч звуть?
Рибак тільки знизав плечима: не спитав, мовляв.
— А нащо ти йому сказав, що я — з нею? — допитувався Алекс.
— Ну, той… щоб не претендував… Що дівчина вже зайнята…
— А, це ти нас сьогодні побачив та й собі вигадав… Так затям, — криво посміхнувся Олексій, — що до Закриничної мені діла нема, гуляю я зі Стрілецькою, а приїдуть битися — що ж, будемо битися, не забздимо. Не того нас тренери вчили!
…У Києві в ті часи одним із найпопулярніших єдиноборств було дзюдо. Кілька років тому мешканці високих московських кабінетів вирішили повернути після тридцяти п'яти років забуття цю японську боротьбу, не надто вдаючись у подробиці, чому та як саме в тридцять сьомому році це бойове мистецтво раптом ураз зникло з неосяжних теренів від Москви до «самих до окраїн».[52] І одразу ж, щоправда, із тридцятилітнім запізненням, розпочав свою тріумфальну ходу кінотеатрами СРСР фільм «Геній дзюдо» великого Куросави.
Для боротьби — не якийсь там килим, як у самбістів, ні — татамі, сучасний синтетичний нащадок рисової циновки! Не просто спортивна форма — дзюдогі, котре невтаємничені звуть кімоно, хоча це зовсім інакший одяг; команди «Хаджіме», «Мате»; оцінки: «Коко», «Юко», Ваза-арі», Іппон»[53] — це все прийшло з іншого життя… От тільки невтямки було майбутнім геніям, що те дзюдо, котрому їх навчатимуть у київських залах, є спортивною, скороченою до конспективної, версією шаленого мистецтва самозахисту, яке демонстрував їм з екранів чорно-білий Сугата Сансіро.
Десь там, на дуже віддалених підступах, була ера «відаків» та контрабандних касет з фільмами про карате й кунг-фу, котрі поки що означили свою присутність в Ю-Ес-Ес-А або у вигляді неймовірних легенд («Один японець голою п'ятою гранітну брилу розбиває»), або чуток про те, що в місті менти розгромили чергову підпільну школу, а тамтешнього сенсея[54] посадили років на десять.
А секції дзюдо були абсолютно легальними й безкоштовними всі до одної, із найкрутішою динамівською включно, хоч там працював найвідоміший тренер Ярослав Волощук, а його учні Новіков і Двойников вигравали тоді переважну більшість міжнародних чемпіонатів.
Процедура запису до секції дзюдо в «Динамо» була дуже простою: «Покажи довідку від лікаря, шкільного щоденника й скільки разів ти можеш відтиснутися від підлоги», — казав тренер. Якщо все побачене він вважав прийнятним, тебе зараховували. Олексій займався там два роки, але останнім часом завзяття почало потроху згасати: тренер його із загальної маси не надто виділяв, кози в золоті не показував, а тим часом в житті з'являлося що далі, то більше цікавенних речей, жертвувати котрими заради синиці в небі бажання потроху зникало. Поки він на всю губу кайфував від особливо солодкої свободи останніх шкільних канікул, від зустрічей з Леною, від можливості хіпувати (тоді це слово означало — вдягатися модно) в нових джинах.
Якби йому хоч раз сказали, ба й натякнули, що в ньому бачать не якогось посереднього спортсмена та пов'язують з ним певні плани… Кількох на збори до спортивного табору на літо взяли, а його — ні. Розпустили разом із рештою секції: гуляй, босото, до першого вересня, до нового навчально-тренувального року. Та чи ходитиме він туди надалі — Олексій остаточно не вирішив, тим паче, що вже надбаних навичок для вуличного бою вистачало з головою.
Рибак подумав: а раптом направду приїдуть — зрозумів, що упоров лажу й вжив заходів: назавтра Олексій побачив у Лениному дворі весь П'ятак. Але з Лісового ніхто не приїхав ані завтра, ані післязавтра — вони не приїхали ніколи, мабуть, був той парубок шнурок і базікало.
17. Легенди великого міста
— На Гідропарк не піду! — рішуче запротестував рудий Котя, аж підскочив і руками замахав. — Куди завгодно, тільки не туди!
— Чому це? — здивувався Сорока.
52
У 1937 році був безпідставно заарештований НКВС засновник радянської школи дзюдо Василь Ощепков. Помер у камері бутирської тюрми від серцевого нападу. Реабілітований у 1957 р. Після арешту В.Ощепкова дзюдо негайно заборонили, замінивши у спецслужбах та війську на системи САМОЗ та САМБО.
53
У дзюдо існує три ступені оцінки: іппон (яп.??