На фізкультурі він завжди на стометрівці вибігав з дванадцяти секунд. Результат не чемпіонський, але пристойний. Заваливши Демона, він біг ще краще, але скоро переконався, що за ним ніхто не женеться. Уже сівши в трамвай біля суворовського училища, він усвідомив, що помітив: брюки у хлопців були однакові — явно формені. І тут мозаїка склалася: такі строї носять тільки флотські. І якщо це не морполіт, то залишається тільки річкове училище на Подолі.
Наступного дня на заняттях Демон міг думати лише про одне: йому до Свєтки на Печерськ ходу нема. Той патлатий, не добитий на «Супері», його явно впізнав, і спортсмен, якого Свєтка попросила провчити, теж уже бачив. Через неї його навряд чи знайдуть: він не казав ані де вчиться, ані де живе. Вона навіть не викупила, що він не місцевий. Ну, нехай. Номер телефону він взяв, хай вона до нього їздить. А зі спортсменом не вийшло, повний піпець. Хто міг подумати, що він двох за секунду виведе з ладу та втече? Ну, гаразд, якось буде. Може, ще зустрінуться… Демон вирішив після занять повести свою «артіль» на Жданова: там був класний пивбар, в котрому бармен наливав і про вік не питав.
Коли вся Демонова компанія вийшла з училища і повернула зі Щекавицької на Фрунзе, він здивовано побачив, що їм назустріч валить явно згуртована контора хлопців із двадцяти на чолі з вчорашнім спортсменом. Перевага була явно на ворожому боці, Демон вирішив відступити, але ззаду неочікувано виявив таку ж кількість рішучих чуваків, серед котрих пізнав того саме довгого патланя. Вираз облич печерських не обіцяв нічого хорошого, «артіль» відморозків затиснули в ущелині вулиці й відступати їй було практично нікуди…
Демон очікував, що звести з ним рахунки прагнутимуть довговолосий недобиток та спортсмен, але логіка масової бійки не піддається поясненню, і проти нього опинився довгоногий модник в фасонистій шийній хустці й джинсовій бейсболці. Чепурун, стоячи в традиційній стійці, провів кілька несильних ударів передньою лівою рукою, від яких Демон досить легко ухилився, потім чортів денді пробив класичну комбінацію «лівою-лівою-правою», і юний моряк зрозумів, що ледь встигає за суперником, а клятий франт раптом швидко ступив уперед, вдарив у голову різким лівим боковим і навздогін — найпотужнішим правим прямим. Наступні кілька хвилин Демон провів у відключці та повного й безжального розгрому своєї артілі не побачив.
Якби за Миколою Можайським в ці миті спостерігав його колишній тренер зі спортивної школи боксу «Динамо», він би не раз задумався, чи не спробувати повернути такого здатного бійця на тренування …
24. «Шизґара», або неповторна зірка і королева
В суботу ввечері Ленка знайшла знову якусь відмазку, щоб відмінити побачення, і Олексій вирішив: якщо вона ще хоч раз так зробить, то він, хоч як це неприємно, просто поставить хрест на їхніх стосунках.
Він ще ходив по квартирі й дратувався, коли озвався дзвінком телефон. Він зняв слухавку і раптом — от вже не очікував — почув голос Ірини:
— Привіт, ти на магнітофонах знаєшся?
— Не надто, а що сталося?
— Та щось перемотка не тягне. Може б, ти прийшов, глянув?
Магнітофони тоді були в багатьох, але далеко не в кожній хаті. В Олексія не було, з'явився десь за рік по тому. Звісно, запустити — зупинити — перемотати умів, але щоб аж прямо-таки знатись…
— Та я не спец, — почав було він.
— Ну, все одно, ти ж мужчина, і з технікою у тебе кращі стосунки…
Що робити, коли тобі кажуть, що ти мужчина й потрібна твоя допомога? Де живе Ірина, він знав. Бував у неї кілька разів: то книжку заніс, то ще щось. Її предки крізь нього стіни бачили, і це, звісно, не надихало. Хоча, вже настав вересень і вони, мабуть, ушилися до Москви. Він зайшов до передостаннього під'їзду стандартної хрущовської п'ятиповерхівки, піднявся на четвертий поверх і подзвонив у крайні двері ліворуч. Виявилося, що батьки її таки вже поїхали, а бабусі вдома немає — підробляє сторожем в одному інституті, і сьогодні її зміна.
…Олексій ввімкнув магнітофон, і з динаміків полилася знайома й улюблена пісня, знана в народі як «Ширґара»:
Нічого страшного з її магнітофоном не сталося: не працював лічильник обертів бобини. Ну, для «Маяків» це була звичайна річ: приводився в дію він тонким гумовим пасиком, котрий чомусь часто рвався чи розтягувався, на програвання музики це зовсім не впливало. Невже вона заради такої дрібниці його покликала?