Едуард підстеріг її неподалік від її будинку з дитячим возиком приблизно в ті дні, коли вона випадково зустрілася з Олексієм. Шулікою кинувся до неї:
— Покажи дитину.
— Аякже! Ще чого! — обурилася Ірина. — Забрав би з нас з пологового, то дотепер досхочу б надивився! Де ти був, коли ми — я при надії та бабуся — на одну її пенсію жили? Де ти був, як я народжувати збиралася й не знала, за що пелюшки куплятиму? Коли я від пологів помирала? А тепер — дитину покажи? Та якби не батько, нас могло й не бути — ані мене, ані дитини!
Він помовчав:
— А як назвати вирішила?
Вона знала, що чоловік марив сином, названим його іменем:
— Батько нас врятував, значить, на честь батька і назву — Владиславом.
— Все ясно: дитина не моя, — завів було свою улюблену пісню про її уявну невірність вояка.
— Дитина хоч і від тебе, але після всього — точно не твоя! — відрубала Ірина й попрямувала геть.
Незабаром вона, знов-таки завдяки батьковим зв'язкам, досить швидко розлучилася з Едуардом та повернулася до інституту.
Усе це вона мала розповісти Олексієві під час їхньої розмови в кафе? Хто знає, чи цікаво йому та взагалі як він відреагує. Може, подумає: так тобі й треба — не залишилася зі мною…
Взагалі-то, ті стосунки поламали її батьки. Незадовго до їхньої київської відпустки між закінченням академії та від'їздом до Калькутти бабуся прийшла з роботи на дві години раніше звичайного терміну і не змогла потрапити додому: двері були зачинені на нижній замок, а в ньому зсередини стирчав ключ — ззовні не відкриєш. Ясна річ, з'ясувалося, що там закрилися Ірина з Олексієм. Хлопець спробував зробити її втаємниченою: так, мовляв, у нас любов, але ми поки не афішуємо, для всіх це поки що таємниця. Тож просимо і вас, шановна Галино Валеріанівно, зберегти поки що цей секрет. Ми самі оголосимо всім, коли прийде час. Та заприсяглася, але вона завжди була за матір — розповіла все, й батьки мов чемериці наїлися: та що у вас з ним, та чому, та ми проти, та дзвони йому, щоб більше не приходив! І так кілька днів… Вона здалася й подзвонила, а її взяли під такий контроль, що аж небо за макове зернятко їй видалося. Батько за місяць поїхав, а мати з малим були аж до кінця вересня. І за цей час Ірина з Олексієм не побачилися жодного разу.
А тут як на те наближався випуск на факультеті міжнародних відносин в її першого кохання Єгора Нехлюйка. А неодружених дипломатів за кордон в Радянському Союзі не випускали. Ретельний перегляд знайомого жіночого контингенту позитивних кандидатур не виявив. Фігуристі дівулі, що залюбки ходили до їхньої, елітної за університетськими мірками, компанії, на роль подружжя зовсім не підходили. І тут згадалося: так, а Ірині ж оце скільки? Сімнадцять на початку серпня? Ну так от… Заходився дзвонити, цікавитись, кудись запрошувати: то в компанію, то на день народження. Відмагалася спочатку — Олексій же ж у неї був, хороший хлопець, подобався, розуміли одне одного з півслова.
А мати: «Та піди до Єгора, не весь же час над підручниками марніти». Ну, від дня народження не відкрутитися: з дитинства ж знайомі, як не підеш? Випили, потанцювали, пішов проводжати — цілуватись поліз. А вона взяла й відповіла на поцілунок, нащо, сама не знала. Мабуть, стрепенулося щось у душі: перше кохання таки, не жарт. А він ошелешено відліпився від неї: «Хто тебе навчив так цілуватися?» Так а направду — хто? Трішечки навчив П'єр з вулиці Свердлова, якусь дещицю — Вітя Белс, чогось — Олексій, та й взагалі: справжній жінці хіба треба вчитися цілуватися? Та для чого Єгорові всі ці подробиці? «А хлопець мій, Олексій, — відповіла. — Він дзюдо займається.»
Може, майбутньому дипломатові і вдалося би повернути її почуття, якби не один випадок.
Саме в Єгора виявився необхідний їй посібник для вступників до ВНЗ із історії. Зрозуміло: він п'ять років тому теж вступав. Сказав: прийди й забери. Прийшла, побула для порядку хвилин з десять, а тоді — за книжку й до дверей. Бо раптом знову цілуватися почне? І сама боялася думати, що тоді робитиме вона. А він каву пропонує та затримати намагається, а сам на годинника зирк та зирк. Вислизнула й — за поріг. На ліфт не чекала, збігла з третього поверху сходами, а біля дверей під'їзду натрапила на трьох парубків і від несподіванки пригальмувала, а ті перезирнулися, здалося, здивовано, а потім один, міцніший на вигляд, невпевнено сказав: