— Ага, попалася! — й витягнув з кишені ножа.
— Зараз ми з тобою розберемось! — пообіцяв другий, а третій якось ніяково мулявся й відводив очі.
Ірина помітила, що у кремезного рука з ножем дрижить. Якісь дивні були бандюгани. Десь згори гупнули двері, нападники нервово закрутили головами, а дівчина сумкою з підручниками вгатила по голові здорованя, стрімголов вилетіла на вулицю й щодуху помчала — якомога далі.
А буквально на другий день той крем'язень зустрівся їй просто на вулиці.
— Привіт, друже! — гукнула його Ірина. — Ти більше не хочеш мене зарізати?
Той нервово озирнувся.
— За що ж ви мене так? Що я вам поганого зробила? — відчула його невпевненість дівчина.
— Та нічого не збиралися ми тобі робити. Хіба налякати трохи… Нас про це попросив наш друг Єгор. Тіпа ти виходиш з квартири, а тут ми напали, а він як вискочить, і раз — захистив. І врятована красуня падає в обійми відважному лицареві! Тільки ти раніше вийшла, ніж ми домовлялися. І зустрілася не там. Ну, ми вирішили: хто знає, що пішло не так, наше діло лякати.
— А як би ви мене взнали?
— Так фото ж бачили…
«От чого він весь час на годинника поглядав» — зрозуміла вона. Рішення щодо Єгора прийшло так само стрімко, як і про Белса, та й по суті не відрізнялося: під три чорти!
Ну, якось так: і з Олексієм розсипалося, і з Єгором не зліпилося. Потім у пошуках була. Заміж сходила раз, а невдовзі — і ще. З другим чоловіком нормально живуть. Усе в них не гірше, ніж у людей.
…Цікаво все ж, таки він то був чи ні? Мабуть, цей чоловік теж о тій порі на роботу їздить… Якщо так, то вони неодмінно зустрінуться. Треба буде придивитись до нього уважніше, а раптом…
Епілог
Наступного ранку Олексій Володимирович забрав зі станції технічного обслуговування авто і, проїхавши кількасот метрів, задоволено відчув, що машина справна. Він вставив у програвач флешку й ввімкнув музику. З динаміків заспівав з юності знайомий та вже рідний голос Марішки Вереш:[58]