Ольга Фреймут
Школа пані Фреймут: Етикет
Пояснювальна записка
Ця книжка написана як для себе. Бо існує етикет для всіх, а це — особисті правила, які вигадую і порушую я. Тож даруйте за екстравагантність, але те, що ви прочитаєте — буквально не повторюйте у домашніх умовах.
Читайте так, як дивитеся на картини Дега, щоб після споглядання його «Танцкласу» хотілося займатися не балетом, а коханням.
Цю книгу я присвячую моїй бабусі Світлані Рейнгольдівні Фреймут. Їй завдячую тим, що навчила мене манер у сірому побуті Нового Роздолу.
Вона носила капелюшки, навіть тоді, коли йшла до магазину «Риба». Дарувала квіти без нагоди (як багато їх було в її квітнику…) й називала мене святою. Коли бабуся грала в лотерею, то завжди дослухалася до моїх передчуттів — і програвала, і не сумувала.
Разом із бабусею ми святкували 25-ліття її пальта в одному з найрозкішніших ресторанів Києва. Я їй сказала, що апероль насправді не дорожча радість за шклянку молока. Вона мені з вдячністю вірила, а я їй. Як завжди.
Вона обіймала мене — і я відчувала запах лаванди та карпатських трав, назви яких знала лише вона…
Плакала моя бабуся беззвучно та навіть у миті гніву лагідно називала мене Оленькою.
У дитинстві я так хотіла, щоб із нами жило козенятко — і бабуся погодилася одразу ж. Вона поселила його в своїй квартирі в затишній кухні біля креденсу з китайською порцеляною.
Вона, як і я, була кар’єристкою, виходила заміж тричі, любила, а на календарях у неї чомусь завжди був березень. І я. Вона поділилася зі мною сокровенним перед тим, як мала йти. В інший світ.
Оля Фреймут
§1. Емоції
Панянка завжди:
1. Вдячна за будь-які прояви уваги до себе.
Вона ніколи не відхрещується від компліментів. Я — галичанка, моя цьоця Галя — теж[1]. Коли я їй кажу, що у неї дуже гарна фризура, то чую завжди одне й те саме: «Та йой! Я така страшна. Така стара! І голова немита». І так вона говорить уже років 30.
2. Поважає приватність: і свою, і чужу.
У кінотеатрі не гримить зубами, пережовуючи поп-корн. Не розпитує подругу про її сексуальний досвід із чоловіком. Хіба якщо та сама вирішила поділитися найпотаємнішим.
3. Не розмовляє по телефону, коли хтось поруч.
Навіть у ліфті (там, щоправда, не завжди є зв’язок); ні у вагоні поїзда; ні на батьківських зборах і не при дітях. Мій дворічний син Валерій починає гірко плакати, коли я при ньому спілкуюся телефоном. Бо до його планів не входило вислуховувати рейтинги вчорашньої програми. Він забронював свій час на те, щоб зі мною будувати вежу — і має право на скандал.
4. Попереджає про свій візит.
Виняток — вона працює ревізором, інспектором... Тоді їй, як мені, можна навідатися зненацька (моя книга — захотіла, внесла до правила себе як виняток).
5. Паркується у відведених для цього місцях.
Вона осудливо хитає голівкою, коли бачить, як інші залишають авта на газонах, на трасі, на її ж місці для паркування.
6. Приємно пахне. Чистотою.
Вона не буде парфумитися до 18.00, бо різкий запах тепер доречний на вечірках, і то на таких, де немає вечері, хіба коктейль. Парфуми застосовували ще за Тюдорів, бо вмиватися вважалося справою ризикованою. Хіба лікар міг приписати вам ванну. Різкими духами маскували запах поту і нечищених зубів.
7. Знає ім’я того, до кого звертається.
Якщо вона не почула, то делікатно перепитує. «Даруйте, гучна музика. Повторіть ще раз, як вас звати?» Якщо музики нема, бо ви в церкві, то панночка може спитати: «Як вас по батькові?» І молитися, що співрозмовник одразу ж знову нагадає своє ім’я. Моя старша донька Злата познайомила мене з хлопцем, який працює моделлю. Але вона не представила нас. Усе, що я знала: у цього молодого чоловіка наймення — Стоун. Я звернулася до нього: «Пане Стоун...» Він аж плечі розправив: «Мене так ще ніхто не називав».
8. Уміє запам’ятатися.
На зустрічі вона підтримує розмову, доповнює цікавою розповіддю. Бажано цю історію подумки процензурувати. Бо якщо на оглядинах у майбутньої свекрухи ви поділитеся одкровеннями, як у дитинстві вибили сестрі зуба під час гри в карти... Вас запам’ятають... Але сина попросять забути. Краще поділіться в товаристві неповторною історією, як влітку любите мити вишеньки на деревах, щоб сад виблискував чистотою.
9. Поважає час інших.
І вдома, і в офісі. Вона говорить швидко. Зрозуміло. Цікаво. Я люблю свого чоловіка… дивувати. Під час вечері якось запала мовчанка. Я й сказала: «Володя, ось ти — вівторок. Точно не понеділок і гарантовано не п’ятниця!» Він перестав їсти. Випив вина. Розмова полилася річечкою Дністер...
1
Авторка цілком усвідомлено зловживає галицькими діалектизмами, бо справжня пані не цурається свого походження. А інші справжні пані вміють ґуґлити.