Вона та відвертості
1. Панянка виважено добирає слова й інтонацію та уникає брудних розмов.
Коли я чую, що когось обмовляють, біжу геть у термінових справах. Найбезглуздіше — нарікати на рідних. Погоджуюся з Мариною Цвєтаєвою: «Чужі підуть — свій залишиться».
2. Каже правду.
Якщо потрібно висловитися про щось пікантне, то відповідає. Але тільки тоді, коли її думки спитають. Кричати людині: «Ну ти, Миросю, і бульбисько! І ніс у тебе за рік виріс! І пичка зістарілася!» — негоже. Навіть якщо Мирося і спитала, як вона виглядає, знайдіть делікатну, але правдиву відповідь.
3. Ніколи не питає про особисте першою.
У нас на Новороздоллі мама моя побоювалася вийти на вулицю, коли бабуся хворіла. Бо люди в маленькому місті манерами не славляться. Переважно маму запитували: «Пані Алла, ну що, Рейнгольдівна ще не вмерла?»
4. Уміє тримати таємниці в таємниці.
Якось я запідозрила близьку подругу, що вона всім розповідає довірені їй потаємності. Вирішила переконатися. Вигадала страшну історію про те, що Володя мене б’є і я, напевно, спиваюся. Наступного дня наша спільна знайома зателефонувала — і тоном, ніби розмовляє з воскреслим мерцем, пропонувала мені допомогу: пожити в неї деякий час. Близька подруга відтак стала далекою, як зірка на алеї слави в Голлівуді для Олега Винника.
5. Уміє стримувати емоції, навіть коли боляче.
Ніколи не нишпорить по кишенях та у мобільнику чоловіка, мов крадійка. Пані не зиркає у чужий телефон. І блокує від чужого ока свій. Пані цінує особисті речі, на які кожна людина має право так само, як і блокувати свій телефон від коханого. Якщо випадково побачила листування його і коханки, — ґвалту не чинить. Мовчки наймає адвоката і відбирає у чоловіка все: до останніх райток у пуп’янки, які разом купували під час медового місяця.
Як правильно депресувати
1. Влаштуйте собі вихідний. Не йдіть у душ. Не чистьте зуби. Розпатлайте волосся.
Одягніть на піжаму пальто і йдіть на прогулянку. Взуватися не обов’язково. Зайдіть на чай до того, кого в нормальному стані соромитеся. Начальник, колега, бойфренд, Святослав Вакарчук — до кого босі ноги заведуть.
2. Потім зайдіть до найдорожчого магазину міста — довго приміряйте все, що у них є.
Навіть панчохи та бікіні. А потім гонорово сповістіть: «Взагалі-то я шукаю хутряні носовички. І батон до пива. Так шкода… вам не завезли». Усміхніться і йдіть.
3. Зайдіть до під’їзду багатоповерхового будинку.
Дзвоніть у двері — і втікайте.
4. Підіть до ставочка — знайдіть жабу.
І спитайте: в кого вона така незугарна вдалася?
5. У парку вмостіться на лавці і виглядайте закохані парочки.
Оберіть чоловіка на свій смак. Підкрадіться з-за спини до чужого кавалера. Затуліть йому долоньками очі. І, незважаючи на здивування його подруги, скажіть: «А ось ти де!? Ну що, погуляв — і досить. Синочок удома чекає».
6. Напишіть вірша.
У депресії народжуються шедеври. І одразу несіть рукопис до видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Скажіть, що я вас рекомендувала Івану Малковичу — це видавець. Адреса: вул. Басейна, 1/2, Київ.
7. Повертайтеся додому зі спокійним серцем.
Завтра вам не захочеться прожити подібний день. Ви усміхнетеся — і повернетеся до нормального життя.
Як вийти заміж
1. Знайдіть собі, в кого закохатися.
Шукайте ретельно, як сто доларів, які забули в книзі. Попитайте людей, може, хтось вигнав нещодавно свого чоловіка (такого завжди можна здати в хімчистку і надати йому нового лоску), а може, хтось із друзів-бісексуалів подався на пошуки статевої ідентифікації та шукає собі дружину? Придивіться до колеги, до давнього друга, до скромного депутата у вечірньому випуску новин... Тільки не дивіться млосним поглядом на високого мужчину з блакитними очима у темно-синьому блейзері в супермаркеті «Good Wine». То мій Володя, і він мені теж потрібний.
2. Уявіть, що ви — чоловік, а він — жінка.
Не чекайте, що кавалер мрії зверне на вас увагу. Бути проактивною не соромно. Пам’ятаєте, як королева Вікторія запропонувала руку і серце Альберту? А королева Єлизавета Філіппу? Впевнені в собі панянки знають, чого і кого вони хочуть. А сором’язливі цьоці вдовольняються залишками наприкінці базарного дня. Бігали-упадали за жінками хіба лицарі, і то лише з меркантильних переконань: отримати посаг.