Завжди, коли ми думаємо, що проблема, спричинена зовнішніми чинниками, є некерованою, саме ця думка — єдина проблема. Якщо ми постійно звинувачуємо обставини чи інших людей, ми віддаємо їм владу. Прискіпливе, звинувачувальне ставлення лише підкреслює нашу слабкість.
Наша здатність позитивно впливати на ситуацію зменшується і врешті-решт остаточно зникає. Якщо ми справді хочемо покращити своє становище, можемо почати саме зараз. Та рішення не прийде ззовні, воно приховане всередині нас. Саме зараз ми можемо взяти відповідальність за все, що відбувається в нашому особистому Всесвіті. Водночас ми здатні розширювати нашу сферу контролю. У минулому ми вже збільшили її, можемо зробити це й у майбутньому.
У 16 років я вирішив переїхати жити до Каліфорнії. Коли прибув туди, усе було інакшим, ніж я собі уявляв. Я сидів у своєму готельному номері на ліжку й був розчарований. Американська «англійська» була мені геть незрозумілою. Моя англійська практично не існувала. Як я міг вчитися там і заробляти гроші? У мене була проблема. Я жалібно ридав і відчував себе жалюгідно. Та повільно відчай слабшав, поступившися місцем певній впертості, а згодом і гордості. Зрештою, я прибув до Каліфорнії, щоб пробитися в житті, і знав, що це не буде легко.
Якщо ми хочемо розширити сферу нашого контролю, то маємо для цього чотири можливості.
1. Геть із зони комфорту
Ми покидаємо зону свого комфорту, область, де почуваємося добре й захищено. Коли я сидів у Каліфорнії на своєму ліжку, то був далеко за межами своєї зони комфорту. Коли ж я почав освоюватися в місті, сфера мого контролю значно зросла. Незабаром я добре почувався в будь-якій країні. А тоді сталося найцікавіше: я почав відчувати себе чудово, перебуваючи за межами своєї звичної зони комфорту.
Якщо ви часто подорожуєте, то вже пережили це на власному досвіді. Кожна подорож виводить вас за межі звичної зони комфорту. І врешті-решт, саме це ви й любите у своїх подорожах: новизну, інакшість. Отож ви навчилися добре почуватися за межами своєї зони комфорту.
Якщо ми взяли за звичку заміняти кожне подолане випробування на нове, ще більше, сфера нашого контролю стрімко зростає. Я думаю, що це стосується людської природи та призначення в житті. Ми відчуваємо себе найбільш сповненими життя, коли ступаємо на нову землю та віддаємо все заради здобуття успіху. Це правда, що човну безпечніше в гавані, але збудований він був не для цього. Хоча ми й маємо потребу в безпеці, проте є в нас і потреба в пригодах та різноманітті.
Ми живемо в часи, коли наважуємося на нове й ставимо перед собою нові перешкоди. Люди, що мають велику сферу контролю, майже постійно знаходяться за межами їхньої зони комфорту. Вони нудьгують, коли одна криза не змінюється іншою. Як спортсмени мають рухатися, щоб почуватися сповненими життя, так і ми потребуємо нових випробувань.
2. Проблеми
Проблеми також дають нам хороші шанси розширити нашу зону комфорту. Проблема є проблемою саме тому, що перебуває в межах нашого персонального Всесвіту, але водночас поза межами нашої зони комфорту.
Отже, кожна проблема приховує можливість зростання. Коли ми лише ставимо собі питання: «Як я вирішую проблему?» — це мало що змінює. Та ми можемо поставити собі питання: «Як змінити ситуацію так, щоб ця проблема більше не виникала?». Ця нова ситуація завжди значить розширення сфери нашого контролю.
Приклад: ви повертаєтеся додому після вечірки й бачите, що вас обікрали. Двері взламані, багатьох речей бракує. Якщо ви зараз лише хочете вирішити проблему, то телефонуєте слюсарю та страховим агентам. Якщо ж прагнете змінити ситуацію так, щоб ця проблема більше не виникала, тоді зробите більше. Наприклад, встановите сигналізацію й купите собаку. Отже, ви створили для злодія вкрай несприятливу ситуацію й розширили свою сферу контролю. Ваша домівка охоронятиметься, навіть коли вас немає вдома. Благополуччя не досягнеш, ухиляючись від проблем. Хто хоче мати більше грошей, має також бути готовим стикнутися з великою кількістю проблем.
3. Правильні питання
Ми вже говорили про те, що якість наших питань визначає якість нашого життя. Чому це так? Впродовж усього життя ми перебуваємо у внутрішньому діалозі. Мозок постійно ставить нам питання, на які ми самі ж і відповідаємо.
Коли питаємо себе: «Я впораюся з цим?» — то не виключаємо можливості помилитися. Лише на підставі такої постановки питання залишаються принаймні рештки сумнівів. Кращим питанням було би: «Як я з цим впораюся?». Воно виключає можливість невдачі. Ви це зумієте. Питання лише — як. Це змушує шукати можливості, що теж перебувають поза межами вашої сфери контролю.