Врешті-решт тисячі людей сиділи, тісно скупчившись, у величезному лекційному залі університету і напружено чекали на величного чоловіка та його потужну промову. Черчилль устав, підійшов до мікрофона й сказав: «Ніколи, ніколи, ніколи, ніколи не здавайтеся».
Тоді він знову сів. Це був кінець промови. І більше він не вставав. Поступово присутні починали усвідомлювати: Черчилль не прагнув більше нічого казати, бо ніщо не було для нього й близько настільки важливим. Не здаватися було змістом його життя.
Якщо ж його промова вже виявилася такою лаконічною, чому ж він не задовольнився, промовивши: «Ніколи не здавайтеся»? Чому він чотири рази повторив слово «ніколи»? Черчилль занадто добре знав характер людської природи. Люди схиляються до того, щоб встановлювати обмеження.
Знайти причину для того, щоб здатися, — легко. Якщо ми встановлюємо собі межі, то рано чи пізно їх досягнемо. Якщо визначаєте свою мету, ніщо не повинне утримувати вас від неї. Ніщо, узагалі ніщо. Адже якщо вас щось здатне утримати, то рано чи пізно воно таки зробить це. Тоді було би краще поберегти енергію й узагалі нічого не починати.
Коли німецькі літаки бомбардували Лондон, прибічники Черчилля стали тиснути на нього, щоб він здався. Вони оточили його й казали: «Хіба не бачите, що з кожною бомбою гине багато англійців? Капітулюйте, німці й так переможуть. Зараз відбувається нікому не потрібне кровопролиття, за яке відповідальні саме ви. Подивіться, як жорстоко страждає народ через вашу впертість. Схаменіться…» Тієї ночі Черчилль, погрожуючи кулаком у напрямку німецьких бомбардувальників, прокричав: «Ви мене не переможете. Я ніколи не здамся. Ніколи, ніколи, ніколи!».
Схожа ситуація могла б створити обмеження для багатьох людей. Усі друзі й порадники відвертаються від вас. Люди, які допомагали й додавали сили, віддаляються від вас, бажаючи викликати почуття провини, чи проголошують вас божевільними.
«Межею» Мартіна Лютера була не католицька церква, яка не розуміла й переслідувала його. Навпаки, це були його друзі й однодумці, які хотіли вселити в нього сумнів: «А що, якщо ти неправий? Скільки тисяч людей буде на твоїй совісті? Ти не можеш бути настільки впевненим, щоб наважитися на такий ризик. Ти будеш змушений відповідати за вічні муки цих людей…»
Перед тим, як впритул приступити до реалізації своєї мети, ви повинні самостійно довідатися, чи дійсно прагнете її досягнути. Через певні обставини ви досягаєте своєї мети лише для того, щоб розчаровано встановити, що вона вас не задовольняє. Яка велика кількість людей довго мріяла про дім із великим садом і помічала, нарешті поселившись у ньому, що він вимагає від них занадто багато роботи. Постійно стригти газон, прибирати, відновлювати й ремонтувати… Через це вони б радше були більш задоволеними, живучи в чудовій власній квартирі.
Хочете знати, чи ваша мета справді задовольнятиме вас і зробить щасливими? Інакше ви йдете важким шляхом лише для того, щоб наприкінці встановити, що насправді хотіли чогось зовсім іншого. Якщо ж ви, навпаки, абсолютно впевнені, то усвідомлення цього надасть вам додаткових сил та мотивацію. Ви можете це легко перевірити.
Будь ласка, запишіть велику ціль (будинок, автомобіль, роботу, діяльність, фірму, партнера, подорож…). Опишіть це так добре, як можливо. Не випустіть жодної деталі.
_________________________________________________________________
_________________________________________________________________
Тепер заплющіть очі й уявіть, що би було, якби ви мали будинок, авто, роботу, фірму… Уявіть собі свій типовий розпорядок дня. Як ви себе почуваєте? Що ви змушені робити? Яка діяльність є необхідною? Які труднощі можуть виникати?
Якщо ви витримали десять хвилин цієї вправи й добре себе почуваєте, то можете мати доволі велику впевненість в тому, що будете задоволені після досягнення своєї мети. Якщо ніколи не здаватися — це виправдовує себе.
Люди, які не мають грошей, ніколи не беруть на себе відповідальність
Якщо ми витрачаємо нашу енергію на питання чому, то знаходимо виправдання. Ми шукаємо їх в минулому, в якому вже безповоротно не здатні нічого змінити. Натомість люди, які ставлять питання як, зосереджуються на рішеннях. Вони шукають шляхи, якими зможуть піти зараз або в майбутньому.
Ми завжди відповідальні, якщо щось не вдається. Ми ні на кого не можемо перекласти відповідальність за наше життя: ні на лікарів, ані на адвокатів чи консультантів з податків. Такі фахівці можуть допомогти нам у ролі менеджерів у певних ситуаціях, проте відповідальними залишаємося саме ми.