Завдяки власному досвіду і досвіду безлічі інших людей, я повірила у те, що творчість — це вияв нашої справжньої сутності, і що перешкоди — це неприродне порушення процесу, на перший погляд такого ж пересічного і такого ж дивовижного, як розцвітання квітки на кінчику тонкого зеленого стебла. Я переконалася, що процес установлення духовного зв’язку водночас і простий, і явний.
Якщо ви зайшли у глухий кут у своїй творчості — а я гадаю, що почасти ми всі у ньому перебуваємо, — цілком можливо, ба навіть ймовірно, що ви навчитеся творити з більшою свободою, якщо будете готові використовувати методи, викладені у цій книжці. Так само, як і під час занять хатха-йогою у вас змінюється свідомість, хоча ви лише розтягуєтеся, виконання вправ з цієї книжки також змінює свідомість, хоча ви «лише» пишете і розважаєтесь. Виконуйте ці вправи, і вивільнення вашого творчого потенціалу обов’язково настане — вірите ви у це чи ні. І незалежно від того, чи ви називаєте це духовним пробудженням, чи ні.
Якщо стисло, то теорія не має такого великого значення, як практика. Ви займатиметесь формуванням у своїй свідомості каналів, крізь які зможуть працювати творчі сили. Варто вам лише погодитися очистити і підготувати ці канали, як одразу ж з’явиться і творча енергія. У якомусь сенсі ваша творчість схожа на кров. Так само, як кров є усього лиш частиною вашого фізичного тіла, а не чимось таким, що ви вигадали, так і творчість є частиною вашого духовного тіла, а не чимось, що потрібно вигадувати.
Головною моєю уявою нехай буде Животворна Сила.
Від людини вимагається стати такою, якою вона зможе прожити те життя, що їй судилося.
Сам я нічого не роблю. Дух Святий робить усе через мене.
А чому, власне, слово «Бог» повинно бути іменником?
Чому не дієсловом? Найактивнішим і найдинамічнішим дієсловом з усіх?
Я почала проводити семінари з розвитку творчості у Нью-Йорку. Я їх вела тому, що мені було наказано це робити. Якось я ішла вимощеною бруківкою вулицею у Вест-Віллидж, яку заливало чудове пообіднє сонце. І раптом я усвідомила, що мені варто почати навчати людей, групи людей, як виходити з глухого кута у своїй творчості. Можливо, це бажання тихо вимовив уголос хтось з перехожих під час прогулянки. Безперечно, у Ґрінвіч-Віллидж більша концентрація митців — і творчо заціпенілих, і ні — ніж будь-де в Америці.
— Мені потрібно вийти з глухого кута у своїй творчості, — мабуть, сказав хтось із перехожих.
— І я знаю, як це зробити, — мабуть, подумки відповіла я, уловивши цей сигнал. Сильні внутрішні директиви завжди були присутні у моєму житті. Я називаю їх «наказами про вирушення у похід».
Як би там не було, але я раптом усвідомила, що знаю, як допомогти іншим вийти зі стану творчого заціпеніння, і що мені судилося зайнятися цим тут і зараз, використовуючи ті уроки, які я сама засвоїла.
Звідки ж взялися ці уроки?
У січні 1978 року я кинула пити. Ніколи раніше я не вважала, що саме завдяки алкоголю взялася до письменництва, проте раптом мені почало здавалися, що власне завдяки тверезому способу життя я можу перестати писати. У моєму уявленні пияцтво і письменницька творчість були нероздільними, як, наприклад, віскі та содова. Для мене трюк полягав у тому, щоб подолати страх і взятися за писання. Я намагалася вкластися в обмежений проміжок часу, щоб встигнути написати кілька сторінок, перш ніж алкоголь, немов густий туман, огорне мене повністю і вікно творчості знову зачиниться.
1
Цитати у паперовому виданні розташовані на полях сторінок, тому відтворити в електронному текстовому форматі точний вигляд книжки неможливо. Для полегшення візуального сприйняття тексту цитати винесено під зірочки у кінець підрозділів, до яких вони (приблизно) відносяться (Прим. конвертувальника)