Послуговуючись перекрученою версією Дарвінського детермінізму, ми переконуємо себе, що справжні митці можуть вижити у найбільш ворожому середовищі і все ж знайти своє справжнє покликання, як поштові голуби, які завжди знаходять потрібний шлях. Це повна нісенітниця. Безліч митців народжують дітей надто рано чи мають їх надто багато, вони надто бідні чи надто віддалені — у культурному і матеріальному сенсі — від того мистецького середовища, в якому вони мали б можливість повністю виявити себе. Ці митці-тіні, які стали такими зовсім не зі своєї вини, чують віддалений поклик мрії, проте не можуть пробратися крізь культурний лабіринт, щоб віднайти її.
Для митців-тіней життя може наповнитися суцільним незадоволенням, відчуттям утраченої цілі і невиконаної обіцянки. Вони хочуть писати. Вони хочуть малювати. Вони хочуть стати акторами, композиторами, танцівниками… Проте вони бояться сприймати свій творчий хист серйозно.
Щоб вийти з царства темряви на світло творчості, митцям-тіням доведеться навчитися ставитися до себе розважливо. Їм потрібно обачно й обдумано плекати свою творчу дитину. Творчість — це гра, проте для митців-тіней навчитися дозволити собі гратися — важка праця.
Ніщо не має такого сильного психологічного впливу на дітей і їх оточення, як непрожите життя батьків.
Я певен, що якби митцям дали можливість самим обрати собі ярлики, то більшість не вибрали б їх узагалі.
Нас навчили вірити, що погане — значить реальне, а добре — значить нереальне.
Не плач, не нарікай. Зрозумій.
Щоб жити творчим життям, потрібно позбутися страху зробити щось неправильно.
Якщо ви почуваєтеся недооціненим, сердитим чи спустошеним, це ознака того, що інші люди не відкриті для вашої енергії.
Не забувайте, що ваш внутрішній митець — дитина. Віднайдіть і захищайте її. Вчитися дозволити собі творити — це як вчитися ходити. Творча дитина повинна спочатку навчитися повзати. Опісля цього будуть перші маленькі кроки і перші падіння — незугарні перші малюнки, перші фільми, які радше нагадуватимуть сімейні любительські зйомки, перші вірші, якими соромно навіть листівку підписати. Зазвичай, митець-тінь, який хоче відновити своє творче начало, використає ці ранні спроби, щоб переконати себе, що продовжувати далі немає сенсу.
Осуджувати власні ранні творчі спроби означає жорстоко поводитися із собою. Це відбувається по-різному: роботи початківців порівнюють з шедеврами інших митців, передчасно критикують чи показують друзям, схильним до надмірної критики. Простими словами, митці-початківці часто поводяться як досвідчені мазохісти. Мазохізм стає для них своєрідним мистецтвом, яке вони опанували давним-давно і удосконалювали протягом довгих років самобичування; ця звичка немов кийок самоненависті, яким митець може загнати себе назад у тінь.
Відновлювати своє творче начало потрібно повільно і обережно. Наша мета — залікувати старі рани, а не завдати нових. Не намагайтеся стрибнути вище голови! Без помилок не обійтися! Спотикатися — цілком нормально! Все це — перші кроки. Прогрес, а не досконалість — ось що ви повинні від себе вимагати.
Надто далеко, надто швидко — і ми можемо звести всі свої зусилля нанівець. Творче відновлення схоже на підготовку до марафону. Перш, ніж пробігти одну милю у швидкому темпі, ми повинні пробігти десять миль у повільному. Такий підхід може не сподобатися нашому самолюбству.
Ми хочемо стати видатною людиною — до того ж миттєво, — проте творче відновлення так не відбувається. Це недоладний процес, сповнений спроб і невдач, за який іноді вам може бути соромно. Безліч разів ми виглядатимемо непривабливо — ані для себе, ані про людське око. Нам потрібно перестати вимагати від себе постійно справляти лише хороше враження. Неможливо змінюватися на краще і гарно виглядати в чужих очах водночас.