— Війна! Війна! — залунало між скіфами.
— Так, ви палаєте вогнем військового завзяття, — спокійно продовжив Скін, — здається, що нам можна втратити життя й полягти зі славою, але що тоді залишиться після нас? Хіба що декілька готських чи аланських пісень, в яких вони будуть оспівувати перемогу над нами? А може, краще увійти до готсько-аланського союзу й прищепити йому нашу скіфську мудрість?
Далі виступали інші старійшини. Одні промовляли на користь війни, а інші пропонували замирення з готами й аланами. Виходило так, що думки старійшин розділилися порівну.
Після того як виступив останній старійшина, запала мовчанка.
Але вона продовжувалася недовго. Воїни почали обговорювати між собою промови старійшин. Поступово почали спалахувати суперечки. Одні кричали про те, що треба негайно розпочинати війну, другі не менш запально отстоювали мир. Де-не-де вже зблиснули леза акінаків. Гул над шерегами воїнів зростав. Отан спокійно споглядав на веремію, яка зчинилася між скіфами.
Коли суперечки ось-ось могли спалахнути братовбивчою різаниною, Отан вийшов у середину кола.
— Браття мої, — пролунав його спокійний голос, — Сини Срібного Яструба! Я хочу розповісти вам про один народ, який жив у цих степах і від якого залишилися тільки подекуди кам’яні фігури поміж ковилами і малюнки на грецьких амфорах…
Голос Отана справив навдивовижу заспокійливий вплив на скіфів.
— Цей народ звався кіммерійцями, — продовжив Отан, коли воїни заспокоїлись, — і одна тільки поява їх вершників вселяла у серця ворогів безтямний жах. Але коли ми, скіфи, заявили про те, що відтепер наш народ буде панувати у степах над Борисфеном, кіммерійці розділилися на дві частини. Одні бажали війни, а інші прагнули мира з нами. І тоді прихильники мира і прихильники війни зійшлися між собою у безжальній битві, яка завершилася тим, що більшість кіммерійців загинула, а решта розсіялась по усій Ойкумені. З тих часів слід по кіммерійцях зник. Чи хочемо ми такої долі?
— Ні! — прокотилося між рядами воїнів.
— Дійсно, не гоже братам вбивати один одного, але й сили наші і наших супротивників занадто нерівні. Алан Сай правильно сказав — на кожного нашого воїна приходиться декілька десятків ворогів. Але чи буде краще, якщо ми підкоримося? Багато скіфів вже пристало до готів і аланів, чимало наших майстрів прикрашають їх зброю, житла й прикраси скіфськими візерунками й готують гострі мечі та списи для них. Чимало скіфських воїнів діляться з готами й аланами своїм досвідом та знаннями з військової справи. Але не для того гриміла скіфська слава по всьому світу, щоб ми загубили свою мудрість і звитягу, розчинивши її серед інших народів. Наша звитяга й наша мудрість живуть в наших серцях. І де б ми не були, ми зможемо зберегти її. Ми покликані завжди зберігати частку сили цього степу над берегами Борисфену. Поки є наше братство, вона буде вічною й незламною. І ми повинні зберегти її. Ми можемо перемогти в одній, у другій битві, але ми не зможемо витримати довгу виснажливу війну. Тому ми зробимо згідно зі стародавнім Законом Великого Степу. Ми приймемо виклик готів і аланів, але на полі битви зійдуться у двобої двоє найкращих воїнів. І якщо переможе воїн з братства Срібного Яструба, то готи і алани дадуть нам можливість йти шляхом Срібного Яструба. Якщо наш воїн програє, то тоді почнеться велика битва, в якій нам тільки залишиться зі славою загинути.
— Чи згодні ви з моїми словами? — запитав Отан, уважно вдивляючись у нерухомі шереги воїнів.
— Згода! — прокотилося між рядами скіфів.
— Ви чули мої слова? — звернувся Отан до посланців.
— Так! — обізвалися в один голос алан Сай і гот Атаульф Кривава Сокира.
— Ми передамо рішення Великого Кола нашим володарям, — промовив похмуро Атаульф, — ніхто не буде заперечувати Закону Великого Степу.
— Наші війська зійдуться через три дні на рівнині, що знаходиться там, де в Борисфен впадає ріка Сірої Вовчиці.
— Агов! — гримнули войовничим закликом ряди скіфських воїнів.
Посланці поштиво схилили голови перед Отаном і зникли. Через хвилину степом прокотився, стихаючи, тупіт їх коней…
Глава 8. Таємниця Щита Таргітая
«Ми будемо йти шляхом Срібного Яструба» — все крутилися у голові Атея слова Отана. Невже він нарешті дізнається, де пролягає Шлях Срібного Яструба?