Вершники прямували якраз до того місця, де переховувалася Орія, і шлях їх лежав саме до могили Анахарсія…
Орія зрозуміла, що очікувати далі немає сенсу. Поки що до вершників-мерців залишалася досить значна відстань і ще була можливість непомітно від’їхати вздовж пагорбу, ухилившись від чорного загону. Але тоді вершники-мерці могли б зненацька напасти на скіфів, які залишалися з Атеєм на Кургані Анахарсія!
Орія довго не вагалася. Вона вскочила на свого коня і, пригнувшись до його шиї, стрілою помчалася по полю. Вітер вдарив їй в обличчя. Зчепивши зуби, Орія щосили колотила п’ятами по боках свого скакуна, який і так летів, обганяючи вітер. Дівчина чекала почути позаду крики й свист гонитви, але чула тільки, як щосили колотиться серце, і гулкий тупіт копит свого коня. Коли Орія наважилася озирнутися, то побачила, що декілька чорних вершників гонять своїх коней на відстані одного лету стріли. Їх болотяні пси летіли попереду, ледь торкаючись лапами землі. У розкритих пащах моторошно блимали вискалені довгі ікла. Орії стало страшно — гонитва наближалася мовчки й невідхильно, як сама смерть.
Дівчина вихопила лук і вистрілила. Один із псів, який біг попереду, закрутився по землі, наскрізь пронизаний стрілою. Дівчина побачила, як він перекинувся на спину і раптом перетворився на… чоловіка в сірому подряпаному вбранні, залишившись нерухомо лежати серед ковил. Але чорні вершники не стріляли: розтягнувшись широким півколом, вони заганяли Орію до глибокого байраку, дерева якого зеленіли попереду. Дівчина розуміла, що між деревами її кінь не зможе бігти так швидко й болотяні пси швидко наздоженуть її там.
За яром відкривався широкий луг і пагорб, за яким вже мала бути Могила Анахарсія. У Орії з’явилася надія на порятунок. Вона спрямувала свого коня в обхід яру, озирнулась і пустила ще декілька стріл у переслідувачів. Здавалося, гонитва трохи відстає. Відстань між Орією і вершниками-мерцями поступово почала збільшуватися.
Орія радісно вигукнула:
— Залишайтеся у своїх могилах, потвори!
Вона порівнялася з яром і погнала коня вздовж його краю. Ще трохи, і ось вже вона вирветься на рятівний луг. Раптом попереду вона побачила ще декілька вершників, які раптово вихопились з яру й погнали своїх коней їй навперейми. В руках вони тримали довгі списи, біля наконечників яких тріпотіли яскравим рудим полум’ям лисячі хвости.
Орія із жахом побачила воїтельниць Матері-Лисиці. Зо два десятки вершниць мчали їй назустріч, замикаючи смертельне коло.
Орія стримала свого коня й безпорадно закрутилася на місці, затравлено озираючись у пошуках шляху для порятунку.
Позаду, перекриваючи шлях до втечі, широким півколом наближалися вершники-мерці. Їх пси хижо вишкірили свої пащі.
Попереду до Орії наближалися її колишні посестри, а тепер смертельні вороги з клану Матері-Лисиці. Орія побачила Променею, Томіриду і Лаену, які не поспішаючи прямували до неї.
У відчаї Орія вихопила свій меч, готуючись прийняти останній бій.
Томірида і Лаена, спрямувавши свої списи на Орію, погнали чвалом своїх коней.
Орія ледь змогла ухилитися від списа Томіриди й встигла відбити удар Лаени. Спалахнула блискавична сутичка. Лаена й Томірида запекло атакували Орію. Не маючи щита, тільки завдяки своєї спритності, Орія ледь-ледь встигала відбиватися від двох воїтельок.
Чорні вершники зупинили своїх коней, спостерігаючи за відчайдушним боєм. Їх пси застигли, готові в будь-яку мить кинутися вперед.
Тим часом Лаені вдалося вдарити Орію держаком списа по правиці. Меч дівчини, брязнувши, впав на землю. Орія схопилася за кинджал, але спис Томіриди вперся їй у груди.
— Променеє, пам’ятай про обіцянку, яку ти дала Гістасу! — раптом прохрипів один з чорних вершників, обличчя якого було закрито високим шоломом із чорними отворами для очей. — На ній Знак Руки Темряви, вона має належати Гістасу!
Томірида повільно, із жалем опустила свій спис.
— Так, я пам’ятаю про договір з Гістасом! — закричала Променея і звернулася до Орії: — Тебе чекає інша, ганебна кара.
Орія не встигла озирнутися, як у повітря зметнулося декілька арканів, розкручених чорними вершниками.
Дівчина встигла ухилитися від одного аркану, але декілька зашморгів миттєво затягнулись на її шиї, плечах і ліктях. Орія захрипіла, марно намагаючись виплутатись з жорстких мотузок. В голові у неї все запаморочилось, і вона, закривши очі, почала завалюватись зі свого коня.