Але Гарм, впевнений у своїй перемозі, не поспішав. Він зупинив коня й легко зіскочив з нього. Спис він відкинув, і тепер у його руках грізно зблиснув вороненим лезом довгий меч.
Сагір зробив випад своїм мечем, але Гарм легко відбив його щитом і вдарив ногою у чоботах, окутих залізом, у груди. Сагір, випустивши меч з рук, впав навзнак.
Готи і алани переможно заревіли. Воїни Срібного Яструба похмуро мовчали.
Раптом, поки Гарм Чорний Пес неспішно наближався до Сагіра, готуючись нанести останній, смертельний удар, між рядами скіфських воїнів проскочив змилений кінь і вихопився на край кола, у якому відбувався двобій…
…Атей миттєво зрозумів, що Сагіру до загибелі залишилися лічені секунди.
— Сагіре! — закричав Атей, піднесши над головою Щит Таргітая. — Тримай!
Блискучий диск Щита Таргітая майнув у повітрі, і відблиски червоних вогнів сотень смолоскипів яскраво спалахнули на його поверхні. Сагір встиг схопити Щит, коли Гарм Чорний Пес вже стояв над ним із занесеним мечем. Сагір підняв Щит Таргітая над головою й прийняв ним смертельний удар тяжкого меча Гарма.
Почувся лязкіт, луна від удару прокотилася по рядам воїнів. У руках Гарма залишився тільки уламок меча.
Сагір підхопився на ноги, смертельна втома миттєво полишила його. Він підскочив до Гарма і щосили вдарив його щитом у груди. Від удару Гарм покотився по землі.
Між рядами воїнів Срібного Яструба прокотилася хвиля переможного заклику.
Довге, нелюдське виття вихопилося з грудей Гарма. Він вскочив і, вихопивши свій кинджал, кинувся на Сагіра.
Атей застиг.
Сагір, підхопивши уламок меча Гарма, перехопив однією рукою занесений для удару кинджал і встромив уламок у груди свого ворога.
Запала тиша. Гарм повільно опустився на коліна, голова його схилилася на груди, і він мовчки звалився на землю…
…Коли відгриміли переможні крики, Отан виїхав у центр кола, назустріч йому вирушили конунг Ерманаріх і цар Сай.
— Твій воїн, Отане, переміг, — промовив Ерманаріх, — і ми не будемо битися із твоїм військом, — ви можете йти своїм шляхом!
— Боги подарували нам перемогу, але вони звеліли нам шукати місце, де ми зможемо зберегти свою силу, — сказав Отан. — І наш Шлях проляже туди, куди вкажуть нам боги!
ЕПІЛОГ
Величезний розпечений диск червоного сонця застиг над краєм степу. Від високих степових ковил підіймалося мерехтливе марево ранкового туману. Густе, насичене пахощами духмяних трав повітря дзвеніло, немов напнута тятива тугого скіфського лука.
Атей стримав свого коня і на мить заплющив очі, вдихаючи на повні груди це чарівне повітря, яке буває тільки в таку мить — коли червоне сонце повільно підіймається над безкраїм простором скіфського степу…
Атей довго дивився на сонячний диск — там, вдалечині, прямо до обрію, над яким сходило сонце, можна ще було побачити воїнів Срібного Яструба. Здавалося, що військо вирушило прямо крізь розпечений червоний сонячний диск.
Сагір і Орія теж мовчки дивилися, як повільно щезає клан Срібного Яструба.
— Атею, нам вже час вирушати навздогін, — тихо промовила Орія.
— Ну що ж, — промовив Сагір, — прийшов час прощатися, брате Атею.
Атей знав, що Отан наказав Сагіру і ще деяким посвяченим у всі таємниці братства Срібного Яструба залишитися. Вони мали охороняти фортецю на острові Гілеї й продовжувати у Великому Степу священну справу Срібного Яструба.
Але серце Атея стискалося від болю. Він обняв брата.
— Не сумуй, Атею, — почув він слова Сагіра, — пам’ятаєш слова Отана?
Атей мовчки кивнув, намагаючись стримати сльози.
— Ось і добре, вам треба поспішати. Прощавай, брате!
Атей і Орія пришпорили коней, і ті стрілою понеслися назустріч червоному сонцю.
І тільки вітер доніс до Атея далекий голос Сагіра:
— Ми ще зустрінемося…