— Вечір і ніч ми будемо віддавати почесті нашим богам! — знову залунав грізний голос Отана, — а завтра збереться Велике Коло воїнів! І цей день вирішить подальшу долю нашого народу!
Ввечері скіфи, розбивши великий табір навколо кургану Анахарсія, почали великі жертвоприношення й освящення зброї.
Сагір і Астаг разом з іншими воїнами готувалися до свята зброї і жертвоприношень. Атей і Орія вже й не знали куди майнути, щоб побачити найцікавіше. Чи туди, де вершники, показуючи богам свою вправність у військовому мистецтві, змагалися, хто з них зможе поцілити з луку на повному скаку підкинуту вгору шапку, чи, пустивши коня чвалом, підхопити зубами з землі хустку, чи рівно розсікти навпіл тонку лозу, або підхопити списом вузьке кільце. З усіх боків табору доносилися довгі, повільні співи —
це старі й молоді воїни, ставши колом і обійнявши один одного за плечі, співали про звитяги героїв, оспівували смерть своїх побратимів у бою або славетні перемоги колишніх звитяжців.
Деінде траплялись скіфи, які, відклавши зброю і, підігруючи собі на кімвалах, промовляли речитативом стародавні мелодійні перекази про давно забутих звитяжців, про переможні походи у далекі краї та зустрічі із богами.
Атей, немов заворожений, слухав ці переспіви. Один найбільше вразив його. Він підійшов, коли пісня вже закінчувалася. Старий скіф із довгою сивою бородою, яка спадала довгими пасмами до широкого чересу, повільно перебираючи тонкими пальцями струни на своїй арфі, піднявши сліпі очі до неба, співав, ледь погойдуючись:
Старі й молоді воїни — скіфи, алани, готи — зосереджено слухали прадавню пісню. Веремія, що гуділа навколо, здавалося, не зачіпала їх, заглиблених у чарівний світ давно забутих легенд. Серед воїнів навколо співця Атей помітив і Марка. Молодий римлянин уважно слухав співи, шкрябаючи гострою паличкою по дощечці, намащеній воском.
Атей теж завмер, намагаючись назавжди закарбувати у своїй душі кожне почуте слово. Він не рухався з місця, навіть коли співець замовк. Раптом хтось торкнувся його плеча, і хлопець почув голос Марка:
— Жоден служник музи Кліо [23]не може краще переповісти істину, ніж ті, хто зберігає ці пісні.
Очі Марка палали. Він показав дощечку. Вся вона була списана грецькими письменами.
— Якби ти знав, Атею, скільки дивовижних і прекрасних пісень і легенд зібрав я тут! Хіба можна порівняти холодну й бліду поезію наших римських і грецьких митців з цим сповненим життя диханням степу й пристрастей, якими дихає кожен рядок цих пісень і легенд!
— А що це за кинджал, яким ти малюєш ці візерунки на дощечці? — запитала Орія.
— Це? — Марк здивовано покрутив у руці загострену паличку, — це стилос. З його допомогою я навік зберігаю все, що почув і побачив у цих степах.
— Мабуть, ти великий ворожбит і маг? — вражено промовила Орія.
— А ще були мандрівники, які залишили назавжди такі письмена про скіфів? — запитав Атей, який вже не раз бачив грецькі письмена й завжди мріяв оволодіти цим магічним мистецтвом — карбуванням знань.
— Були, були, — засміявся Марк, — як я вже казав, вирушаючи з Херсонесу, я захопив із собою власноруч зроблену копію однієї великої книги, в якій докладно описується стародавнє скіфське життя та великі війни, що відбулися у цих степах. Навіть коли я навмання блукав випаленим степом, уходячи якомога далі від Печери Грифонів, то прагнув би краще вмерти, ніж загубити свої папірусові сувої. Але боги й скіфи дозволили мені не тільки залишитися живим, але й зберегти цю безцінну книгу.
— А міг би ти переказати нам цю книгу? — захоплено запитав Атей.
— Коли ти читаєш книгу чи чуєш слова, закарбовані в ній, то починаєш розуміти, що це з тобою розмовляють самі боги, які й вклали в душу автора талант і покликання бути зберігачем минулого. Вождь Отан наказав мені прочитати рядки цієї книги перед Великим Колом. Для мене це велика честь. І я дивуюся розуму Отана, який знає, що декламація книги — це не менш важливо, ніж всі інші дійства, покликані привернути милість богів. Це, до речі, розумів і великий грецький філософ Платон, який вважав, що той, хто долучений до знань, стає долученим до священної містерії, [24]під час якої людина спілкується з богами. Тому ходімо за мною.
Заінтриговані Атей і Орія відправились за Марком.
…І дивно було бачити, як йде між юрбою скіфів людина, що притримує свій плащ, немов сенаторську тогу, а в руці в неї сувій папірусу із грецькими письменами…
Марк зупинився на невеличкому пагорбі, зручно вмостився на покритому попоною сідлі й звернувся до Атея:
— Я хотів би попрохати тебе, Атею, потримати біля мене смолоскип, щоб я зміг побачити при його світлі все, що написано тут. Щоправда, я вже стільки перечитував розділ цієї книги, у якій Геродот розповідає саме про Скіфію і скіфів, що майже вивчив її напам’ять. Можливо, я буду не зовсім точно переповідати все, що тут написано, бо мова сколотів трохи відрізняється від грецької мови…
Атей підхопив смолоскип і сів поруч із Марком. Орія взяла ще один смолоскип і сіла з іншого боку. Марк дістав увій, розгорнув його й почав читати.
Глава 4. Що повідав Геродот про походження скіфів
Почувши декламацію Марка, чимало скіфів почали збиратися навколо пагорбу, заворожено слухаючи розповідь про минуле свого народу. Голос Марка звучав велично й урочисто, немовби він співав дуже прадавню пісню:
— Після здобуття Вавілона Дарій вирушив у похід на скіфів. Оскільки Азія мала в своєму населенні багато чоловіків і в царські скарбниці постійно надходило багато грошей, Дарій побажав помститися на скіфах за те, що вони колись удерлися до Мідії, перемогли тих, хто намагався їх затримати, і так вони перші розпочали ворожі дії. Справді, як я вже сказав вище, скіфи були владарями Верхньої Азії впродовж двадцяти восьми років. Удерлися вони до Азії, переслідуючи кіммерійців, і позбавили влади мідійців, бо до приходу скіфів мідійці владарювали в Азії. Але скіфів, які були відсутні протягом двадцяти восьми років, коли вони повернулися до своєї країни, спіткали випробування такі тяжкі, як і ті, що були в Мідії, адже вони зустріли там численне вороже військо, бо скіфські жінки через те, що їхніх чоловіків не було з ними так довго, взяли собі за чоловіків рабів.
Отже, від цих скіфських рабів і від жінок народилося і вирісло покоління юнаків, які, довідавшись про своє походження, виступили проти тих, що повернулися з Мідії. І перш за все вони прокопали широченний рів, що починався від Таврських гір і доходив до Маєтійського озера в тому місці, де воно має найбільшу ширину. Там вони відрізали від Скіфії значну частину. Потім, коли скіфи вдерлися в країну, вони вчинили їм опір і почали з ними битися. Після багатьох боїв, коли виявилося, що скіфи не можуть подолати супротивника, один із скіфів сказав так: «Що це ми робимо, скіфи? Ми б’ємося з нашими рабами і в битвах нас стає менше і їхнє число також зменшується. Ось що тепер, як мені здається, треба зробити: відкинути списи та луки і кожному взяти батіг і якнайшвидше піти проти них. Поки вони бачать нас із зброєю, вони вважають себе рівними з нами, а побачивши, що в нас замість зброї батоги, вони зрозуміють, що вони наші раби, і перестануть чинити нам опір». Почувши це, скіфи так і зробили, а здивувавшися тому, що сталося, юнаки припинили битву і повтікали.
23
Кліо — одна з дев’яти муз, яка була покровителькою історії. Служник музи Кліо — історик.
24
Містерія — священнодійство, обряд, під час якого його учасники переживають свою єдність із магічними силами або богами.